Селяни самостійно розкрили п’ять крадіжок і вказують на підозрюваних

Олександр Карпенко мешкає у Хмельницькому. Батьківський будинок у Підволочиському районі на Тернопільщині використовує як дачу, навідуючись туди влітку. Того дня йому зателефонувала сусідка, і розповіла, що його хату обікрали. Жінка твердить, що вранці приходила на подвір’я, і жодних слідів проникнення не було. За годину під хату приїхав білий бус. З нього вийшли троє чоловіків. Бус простояв дві години, однак підійти жінка боялася. На обійстя прийшла лише тоді, коли машина поїхала. Гаражні ворота зникли. Вікно до хати було вибито. Всередині безлад. Біла автівка спочатку поїхала в один бік, але, побачивши трактор і, мабуть, не бажаючи зайвих свідків, розвернулася і рушила в іншому напрямку. Однак і тут їм не пощастило.
«Мої хлопці в полі орали, – розповідає орендатор з сусіднього села Андрій Сидор. – Один з трактористів вгледів білий бус. Коли водій побачив його, то розвернувся і рушив в інший бік. Отак ми і зустрілися. Дорога вузька, аби роз’їхатися, комусь потрібно було зупинитися. То був білий «Мерседес-Віто». Водій запитав, як проїхати на Гуляй-Поле. В кабіні сиділо ще двоє. Це було метрів за 150 від пограбованих хат».
«Хотів на мене наїхати, я ледь відстрибнув»
Обійстя на Богдановому хуторі розташовані за кілька сотень метрів одне від одного. Після зустрічі з орендатором біла автівка зупинилася біля однієї з крайніх хат.
«Я думав, що до Тимошика приїхали онуки, – каже місцевий житель Ростислав Бойко. – Приходжу, а на подвір’ї лежить тріснута залізна плита. Двері до хати вибиті. Я зателефонував дружині і сказав, щоб викликала міліцію. Аж тут вибігають троє, сідають в машину і тікати. Я одразу став записувати номер машини. А вони побачили, розвертаються і їдуть на мене. Я ледь встиг відскочити. Напевно, хотіли позбутися свідка».
Як з’ясувалося згодом, того дня невідомі пограбували п’ять хат. Крадії забирали метал. Розбивали пічки, знімали плити. Наступного дня пана Ростислава викликали до міліції.
«За названим мною номером знайшли господаря машини, і показують його фотокартку, – розповідає Ростислав Бойко. – Я впізнав. То був один з тих, хто утікав з подвір’я. Кажуть, що один із тих, хто крав, чийсь син».
«Били і залякували, щоб я взяв крадіжку на себе»
За підозрою у крадіжці затримали тоді ще 16-річного Юрія Твардовського.
«Зловили, привезли в міліцію, дали запотиличника, кричали, щоб я взяв все на себе, – розповідає Юрій Твардовський. Хлопець мешкає у сусідньому від хутора селі Кам’янка. – Казали, якщо я підпишу, то мені нічого не буде. Я навіть не знаю, що підписав. Дали 85 гривень штрафу. Але я не зміг своєчасно сплатити, нарахували пені на 500 гривень».
«Ти хоч розумієш, що підписав, – запитує у хлопця Олександр Карпенко. –Я можу подати на тебе до суду. Та я і сам не вірю, що це зробив Юра. Я читав його пояснення. Виходить, що він сам, набравши близько 200 кілограмів металу, і вночі, присвічуючи ліхтариком, заніс все в інше село за п’ять кілометрів. Просто багатир. Наступного дня я сфотографував протектор лівого заднього колеса. Міліції залишалося лише перевірити. А результат... Бачите самі...».
Міліція по всіх заявах на крадіжку у кримінальній справі відмовила. Кажуть, незначна шкода. Прокуратура двічі скасовувала цю відмову і надсилала документи на дослідування. Востаннє Олександр Карпенко звернувся із заявою до Тернопільської обласної прокуратури майже рік тому. Відповіді не отримав донині.
«Ми тоді шукали лісника, – каже 23-річний Назар Козак. – Зайшли на подвір’я. Вийшов дід, почав викликати міліцію. Ми злякалися і втекли. У мене бус за 10 тисяч доларів. Не робив би я такої дурні. А я донині займаюся збором металобрухту і нікого не боюся». Заступник Підволочиського районного відділу міліції від коментарів відмовився. Районний прокурор обіцяв розглянути скаргу Карпенка.