ye-logo.v1.2

Мешканець Дунаєвеччини організував на своєму обійсті справжній кінно-трюковий театр

Суспільство 5029
Олександра Гурова знають не лише як директора кінного театру, але і як вправного каскадера й талановитого дублера.
Олександра Гурова знають не лише як директора кінного театру, але і як вправного каскадера й талановитого дублера. . Фото: Володимира ЄГОРОВA

Олександр Гуров займається зі своїми вихованцями безкоштовно та настільки професійно, що іванковецькі вершники уже неодноразово виборювали призові місця на різних всеукраїнських фестивалях кінно-трюкового мистецтва.

Виконувати «джигитівку» та різні видовищні «фінти» верхи прагнуть чи не усі дітлахи та молодь села. Директор та тренер клубу Олександр Гуров радо приймає усіх та навіть грошей за це не бере. Займається зі своїми юними вихованцями безкоштовно та настільки професійно, що іванковецькі вершники уже неодноразово виборювали призові місця на різних всеукраїнських фестивалях кінно-трюкового мистецтва. Показує дива кінного спорту і сам пан Олександр. Він чи не єдиний в Україні виконує трюковий номер — фігурна їзда верхи, стоячи на двох конях. Каскадер при цьому стрибає через вогонь та стріляє з пістолета.

Орловський рисак, Фрізієць, Новоолександрівський ваговоз, Ганновер, Українська верхова та чистокровний Арбаський скакун Кандагар... Останнього врятували просто з-під ножа, коли вирізували Ягольницький кінний завод, який подарував світу двох олімпійських чемпіонів. Коня Бродвея породи Орловський рисак пан Олександр придбав у монастирі в Банчанах, коли приїздив підковувати коней, яких розводили монахи. Загалом на обійсті родини Гурових нині мешкає 13 коней. Всі вони найкращі представники своєї породи. Окрім загонів «зі всіма зручностями», чоловік побудував невеличкий критий манеж із трибунами для глядачів. Саме там юні вершники з Іванковець відпрацьовують складні трюки та вигулюють своїх підопічних. Для того, аби зробити коням такий комфортабельний «готель», сім’ї Гурових навіть довелося пожертвувати городом із картоплею.

«Діти мені дуже допомагають. Вони і годують своїх улюбленців, і доглядають за ними, і щоденно об’їжджають. Для цього ми щоденно їдемо в поля, адже кожному рисаку, аби не втрачати форму, не можна застоюватися в стайні, — ділиться пан Олександр. — Для зручності ми підвели в конюшню водопровід. Оскільки кожен кінь щоденно випиває близько 70 літрів води! А коли їх тринадцять, то це понад тонна води! Наносити її відрами вручну практично нереально. В цілому на утримання коня потрібно багато коштів. Якщо підрахувати витрати, без урахування людської праці, то на одну тварину йде близько тисячі доларів на рік лише на корм. Виручає те, що своїх підопічних я підковую власноруч. Допомагає із фінансуванням і голова громади. Неодноразово підтримував нас, коли ми їхали на змагання. Виділяв кошти на сіно й корми. Ми, в свою чергу, завжди готові взяти участь у якихось заходах чи прийняти у себе якусь делегацію з екскурсією».

Без призових місць театр «Аза» не повертався жодного разу!

Загалом кінною справою пан Олександр займається все своє свідоме життя й запевняє, що без цих граційних тварин себе навіть не пам’ятає. Народився він у Жмеринці. Мама була педагогом, а батько — заслужений артист України — солістом національного хору імені Верьовки. Кадровим кавалерійським офіцером був дід пана Олександра Кирило Гуров. І хоча хлопчина ніколи не бачив дідуся, любов до коней, певно, передалася малому на генетичному рівні. Він щоразу бігав у місцевий колгосп подивитися на скакунів. Тому й не дивно, що згодом вступив до Воронезької вищої школи наїзників, до якої був шалений конкурс — на одне місце претендувало понад 100 абітурієнтів. Згодом служив в окремому московському кавалерійському полку та став майстром спорту СРСР, виконувачем кінних трюків вищої категорії складності. Перша робота — Браїлівська державна військово-ремонтна конюшня. Потім працював у різних кінних клубах та заводах. У деякі його запрошують як коваля і донині. З місцевими дітлахами почав займатися заради експерименту. Проте на першому ж Всеукраїнському фестивалі з кінно-трюкового мистецтва «Кентавр», що відбувся в Києві, юні вершники з Іванковець взяли друге та третє місця. Потім без призових місць театр «Аза» не повертався жодного разу. Навіть на Всесвітньому фестивалі в Москві вихованець пана Олександра посів третє місце. «Цікаво, що серед кінних клубів із таких великих міст як Дніпро, Харків, Запоріжжя, такий бренд як «Іванківці», лише один. Наразі вершники театру «Аза» успішно гастролюють у Китаї та Німеччині», — хвалиться досягненнями пан Олександр.

Тривалість життя в коня залежить від умов утримання

«Книжка пише, що середня тривалість життя в коня — від 20 до 25 років. Але я бачив скакунів, яким по 35-40 років! — запевняє Гуров. — Тут все залежить від умов вигодовування, утримання, експлуатації. Коли я працював у Хмельницькому племоб’єднанні, то там була кобила, яка в 31 рік народила лоша. Нині серед моїх підопічних є як родові коні, так і придбані. Найстаршому — 21 рік. Це кобила Аза, на честь якої й названо кінний театр. З нею я приїхав на Хмельниччину й пройшов «і Крим, і Рим, і мідні труби». Вона хіба що у хорі Верьовки не співала, а так була скрізь. Аза й досі успішно виступає та показує гарні результати. На змаганнях завжди біжить під моєю лівою ногою. Взагалі вона у мене «універсалка» — возить хворих на ДЦП, діти на ній виконують «джигитівку»... Якщо потрібно було б запрягтися у воза, то Аза й таку роботу виконувала б без нарікань. Для неї вершник — це цінна кришталева ваза, яку потрібно зберегти цілою та неушкодженою».

«Поганих коней немає, є погані люди»

«Ми не прихильники жорстких методів дресування. До тварин слід підходити з ласкою, тоді вони віддячують аналогічним ставленням. Взагалі, рисаки не люблять придурків. Якщо з конем сюсюкатися, то «вилізе» вам на голову. Якщо проявляти деспотизм, то рано чи пізно він вас скине, — каже директор кінного театру. — В кожного мого підопічного свій характер та вдача, тому до всіх я шукав свій підхід. При цьому все відбувається інтуїтивно. До прикладу, є у нас кобила Агата, то за 11 років на ній крім мене ще ніхто не сидів. Не признає вона більше нікого. А є наполовину фрізієць Чижик. Цей коник дуже лагідний та спокійний, любить фотографуватися, то його осідлали чи не всі вихованці нашого театру. В цілому, поганих коней немає, є погані люди».

В справжніх кінників кров — не вода!

Олександра Гурова знають не лише як директора кінного театру, але і як вправного каскадера й талановитого дублера. За його плечима 15 художніх фільмів. Серед яких — «Циганка Аза», «Подарунок на іменини», «Устим Кармелюк», «Мой ласковый и нежный зверь», «В синем небе посеем лес» тощо. Він особисто знайомий та товаришував із такими зірками вітчизняного кінематографа як Бурундуков, Миколайчук, Кохан, Крикунов... «До речі, саме на зйомках фільму «Циганка Аза» мене вперше побачила майбутня дружина Ніла. Нині вона всіляко підтримує мене. І хоч сама не їздить верхи, але коней любить і допомагає у догляді за ними чим може, — ділиться пан Олександр. — От хто є моїм наслідувачем, так це син Сашко. Йому ще не було й року, як він уже верхи їздив. Наразі в свої десять виконує складні трюки, які не всі дорослі можуть зробити. Син однозначно має талант».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую