ye-logo.v1.2
20 Травня, 2019

«Cтара хата, стара дорога, стара осика, старий кіт...»

Тетяна ЗАХАРЧУК Суспільство 5801 1

Ганна Яремова з села Новоселиця Полонського району, живе у будинку-музеї, вік якого перевищує століття

До найдавнішого обійстя села дістатися виявилося не так-то просто. Хоча більшість вулиць заасфальтовані, але той двохсот-трьохсотметровий шлях, що веде до славнозвісного подвір’я – увагою обділили. Щоб завітати до пані Яремової, доводиться плигати з горбика на підвищення непролазним болотом, яке чвакає, засмоктує і, здається, не просихає навіть у найбільшу засуху. Наш попутник – землевпорядник Новоселиці Олексій Гончар. Він 20 років пропрацював головою тутешньої сільської ради, тому знає не лише усіх односельчан, але й – усі найкоротші у селі стежини. «Дорога не може бути поганою, – впевнено маневруючи між баюрами, оптимістично каже Олексій Анатолійович. – Знаєте, як колись казали: «Всі дороги ведуть до комунізму!».
Проте наш заболочений шлях привів нас до глиняної «шевченківської» хатини під черепицею, вгрузлої у землю, з дерев’яними віконницями на вікнах. Поряд із величезною, десь двометровою у діаметрі осикою, вона здається хатинкою гномів. Почувши лемент сусідського собаки, господарка зустрічає нас на порозі. Як виявилося, якимось унікальним своє обійстя Ганна Дмитрівна не вважає, але одразу запрошує до середини. «Тільки голови схиляйте, – рекомендує бабуся, – щоб ви лоби собі не
позбивали».
І ми потрапляємо у добряче натоплену кухню, а потім – у холодну світлицю. Температура повітря в ній така, що на долівці у тарілках застигає… холодець. «Холодильника не маю, – виправдовується бабуся, – тому  все, що є – тримаю тут. В цій хаті, як в ресторані!».
Два ліжка з вишитими подушками на них, шафа, диванчик, витесаний з дерева, ікони під вишитими рушниками, і скрізь фотографії – у рамках і просто так. На них –  діти, онуки і правнуки Ганни Дмитрівни уже зі своїми сім’ями. До речі, зараз вона проживає разом з онуком Андрієм, який і город посадити допоможе, і води наносить, і дров нарубає… Без них же далеко не заїдеш. Вся Новоселиця вже давно перейшла на газ. Ось тільки пані Яремова в своїй, як вона каже «розвалюсі», його ніколи не побачить – хіба що з балона. Просто її стара хата не відповідає технічним вимогам, необхідним для встановлення газового обладнання.
Головний «документ» на свою антикварну обитель господиня пред’являє, вказуючи пальцем на пофарбовану дерев’яну стелю. Там ми знаходимо вирізаний на дошці напис: «октябрь 1904».
«Батьки купили цю хату навесні 1933 року, – каже Ганна Яремова, – мені тоді було лише шість років. Зараз – 84, а їй – 106. Ця хата, як і я, пережила найстрашніше: голод і
німця…».
Зачувши якесь незрозуміле шкрябання в сінешні двері, ми знову виходимо у кухню і впускаємо до господи ще одну мешканку старої хати – руду кицьку на прізвисько Комашка. Вона уже стара і частково втратила зір. Але Ганна Дмитрівна «сюсюкає» до тваринки, наче до малої дитини, а та… потирає їй лапкою носа! «Колись приїжджала делегація з Києва, – сміється бабуся, – то вони аж за животи хапалися, як таке побачили!».
За словами директора Новоселицького будинку культури Любові Кордас, під делегацією маються на увазі науковці, які кілька років тому приїжджали до їхнього села. Вони збирали народний фольклор, але, дізнавшись про столітню хату, з цікавістю вирушили сюди. «Старішої за цю хату, – каже Любов Іванівна, – у нашому селі немає… А знаєте, як влітку гарно: вибілені стіни, вікна з різьбленими віконницями, садочок, ставочок – така краса!»
Онук Андрій, повертаючись із кооперації, долає болотне місиво з велосипедом у руках. «Велосипед, хоч і старий, – зауважує чоловік, – але в селі – найкращий транспорт. Хоча, буває, і ним важко проїхати». Молодий чоловік ще довго очищує палицею з його коліс і педалей болото, а тоді запрошує нас скуштувати домашнього яблучного соку, жартуючи: «Нашому соку вже теж
сто років».
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео