Таємниці одного монастиря

Живоносне джерело
Все почалося саме з нього. Про те, що у Завалійках б’є джерело, цілюща вода якого чинить справжні дива, знали далеко за межами області. Наприкінці минулого тисячоліття сюди приїхали три монашки, одна з яких  була звідси родом і знала про цілющу силу джерела. Згодом вона повернулася у монастир. На життєдайну силу місцевої води монашки покладали великі надії: одна мала серйозну  онкологічну патологію, інша – серцеву. За прогнозами лікарів, жити їм залишалося недовго. Це було у червні, восени вони зателефонували і попросили благословення матушки перезимувати тут.  Сказали, що місцева водичка їх зцілила. «А я випросилася завезти їм теплий одяг,  – згадує матушка Іосафа, настоятелька монастиря. – Коли матушка мене відпускала, сказала: «Ти будеш ігуменією». Але я тоді про таке й не думала. Коли сюди приїхала, одразу побігла до джерела. Спустилася до нього й бачу: над ним – чаша, яка плаває у смарагдовій воді. А збоку – кольорова стріла, яка переливається усіма кольорами веселки і йде аж до неба. Я ущіпнула себе, але видіння не зникло. Я побігла до сестер, розповіла, що бачила. Вони зізналися, що бачать те саме у святкування будь-якої ікони Божої Матері, тому й не поїхали звідси і позбулися своїх недуг. Потім дізналися, що у селі дехто теж бачив те саме.
...Колись у цьому селі жив юродивий. Він передбачив, що на цьому місці буде три храми. Це станеться тоді, коли у село прийде жінка у розмальованому одязі. А у мене тоді була форма, на якій фарбами були намальовані ангели. І коли я вийшла до причастя, люди у храмі почали плакати. Вони зрозуміли, що той чоловік був правий, і передбачений ним час настав. Але й на цьому Божі знаки не закінчилися. Навесні того року, коли ми сюди приїхали, у село прилетіли три лебеді, через рік – сім, потім – одинадцять, згодом – 33, а торік – п’ятдесят. Серед них був один чорний... Незадовго після цього мені дали чин ігуменства. Скажете – збіг? Але у Господа збігів не буває».
Стара церква
На цьому місці колись стояла церква. «Вона діяла у двох періодах, – розповідає матушка Іосафа. – Спочатку була дерев’яною, і її спалили татари, коли їй було десь 130 років. За переказами, спалили її якраз на Великдень. І вирізали тисячу православних християн. Через деякий час на цьому місці звели  храм, який проіснував 170 років. У 1932-34 роках ХХ століття його розібрали більшовики. Усі камінці вивезли і виклали ними дамбу через річку Бованець, яка стоїть досі. І лише двадцять років тому церкву відбудували. Щоправда,  чомусь не на цьому місці, а через дорогу. Коли ми сюди приїхали, ще застали жінку, яка ходила у стару церкву. Вона показувала нам, де був вхід, де що розміщувалося. Але про святе місце тут ніщо не нагадувало. Росли ялинки, стояв столик і лавочка, де часом збиралися чоловіки. Тут паслися корови, кози, гуси. А на верхівках двох ялинок ми побачили хрести. Ці ялинки і зараз стоять по обидва боки від входу до церкви. У 2007 році ми заклали капсулу, розпочали будівництво, яке благословив митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній. Коли копали котлован під церкву, не знайшли жодного камінчика. Я навіть засумнівалася: а чи  справді тут була церква? Але коли почали робити вхід до другого храму, якраз біля ялинок знайшли фундамент. Коли побудували сходи до храму, виявилося, що їх 15. І тоді я сказала: «Це ж Матір Божа так входила вперше до храму. Може, вона сюди зайде? Нам ніяк не вдавалося освятити храм. Восени я прийшла до митрополита і прошу: «Назначте якийсь день, щоб освятити храм». А він каже: «Через три дні приїду». Але трохи подумав і сказав, щоб обрати  свято Божої Матері. Я перегортаю календар і бачу, що незабаром – Іверської Божої Матері. Але це був понеділок. У народі кажуть – поганий день для початку. Я думала, що ніхто не прийде до нас на освячення. А митрополит каже: «Матір Божа покличе, і приїдуть». І справді, було дуже багато людей. Після освячення храму ми з батюшкою сіли порахувати: якраз через сорок днів (сорокоуст церкви теж стосується) – свято Введення Матері Божої. Хіба ж це не диво? Ми ж нічого навмисно не підраховували».
Чужинці?..
Поки усі приміщення монастиря не збудовані, черниці живуть у кількох сільських хатах. Вхід до помешкання охороняє чорний собака, на вигляд не дуже злий, але гавкає голосно. Монашки показують нам свої помешкання. Але про себе розповідати не бажають. «Нас  дуже мало, – зізнається матушка. – Ми відчули чимало негативу з боку людей. Не усім сподобалося, що ми тут оселилися. Бувало, що вночі навпроти наших халупок зупинялися великі автівки, вмикали рок- музику, і ми мусили слухати ті концерти. Бувало, що погрожували відкрито, навіть хотіли спалити. На щастя, ті часи минули». Сьогодні монахині обробляють близько семи гектарів городів, тримають кози, гуси, кури. «Кожен день починаємо молитвою, – пояснює матушка. – А потім молитву потрібно закріпити працею. Ми самі заробляємо гроші та їжу. Але допомога нам дуже потрібна».
Чудеса
Монастир потроху будувався, а його життя і надалі супроводжували дива. «Приходила до нас жінка. Її онук, який живе у Хмельницькому, кілька років не розмовляв, – розповідає настоятелька монастиря. – Вона взяла у нашому храмі просфору і передала дочці, щоб дала сину.  Наступного дня хлопчик, який від народження не вимовив ні слова, сказав: «Дайте  мені ще такої булочки, як я вчора їв». Хлопчик тепер добре розмовляє. Того ж дня, розповідають люди, у Волочиську і у Хмельницькому в реанімації лежали дві жінки. Їм теж родичі дали нашу просфору. Через тиждень вони повернулися додому здорові.
...Приїжджала до нас жінка з Сімферополя. Вона мала важку гінекологічну хворобу. Ми їй порадили скупатися у цілющій воді. Ще вона написала акафест, то за неї молилися.  Місяців через три вона знову приїхала — подякувати  Матері Божій за зцілення.
…Маємо і місцевий приклад. Один чоловік із Завалійок не вірив в усі дива. Каже: «Я стільки років тут  живу. І нічого такого дивного не бачив». Я йому кажу: «Ти хотів купатися — і купайся». Чоловік скупався і поїхав (він працював у місті). Десь через три тижні знову приходить. І такий смирний, каже: «Матушко,  ви нічого не помічаєте? У мене ж лисина волоссям заросла».  Коли його батьки померли, він віддав нам свій город.
Усі ці свідчення зафіксовані у спеціальному зошиті. Цілюща вода, спільно з молитвами, допомагає боротися з багатьма хворобами, у тому числі з безпліддям та онкологією».
P.S. 29 квітня у монастирі відзначають свято ікони Божої Матері  «Живоносне джерело». А 26 жовтня – день освячення монастиря.