ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

Як ви святкували Великдень у дитинстві?

Леся БОРОВЕЦЬ Суспільство 4968
Ігор Корнійчук, перший секретар Хмельницького обкому Комуністичної партії УкраїниМайя Онищук, скрипалька, солістка Хмельницької обласної філармоніїНадія Головачук, заслужений майстер народної творчості УкраїниОксана Мустафіна, начальник Хмельницького бюро технічної інвентаризаціїПетро Молдован, головний лікар Хмельницької центральної районної лікарні
Ігор Корнійчук, перший секретар Хмельницького обкому Комуністичної партії України. Фото: із архіву редакції

З таким запитанням кореспондент “Проскурівського телеграфу” звернулася до відомих хмельничан

Оксана Мустафіна, начальник Хмельницького бюро технічної інвентаризації: “Ми завжди святкували Великдень у бабусі в Хмельницькому. Збирали­ся великою родиною. Бабуся пекла пас­ку, варила крашанки у цибулин­ні, а ми, п'ятеро онуків, малювали різні ві­зерунки фломастерами. Свя­тити пас­ку ми з бабусею не ходили, щоб ніхто нас не побачив, бо тоді часи такі були – комуністичні. Проте Ве­ликдень святкували, паску та кра­шанки їли. Навіть любили гратися крашанками: стукали ними одна об одну та заби­рали собі розбиту. Хто бі­льше назби­рає – той і виграє. Потім, звісно, всі разом їх їли”.

Петро Молдован, головний лікар Хмельницької центральної районної лікарні: “Наприкінці 50-х років минулого століт­тя я закінчив 8 класів та вступив до Черні­вецького медичного училища. Звісно, у Ве­ликдень не пускали до церкви, адже часи були такі. Нам з групою (це був перший курс) було цікаво подивитися, як святку­ють у міській церкві, яка була розташована на Руській вулиці. От ми й пішли туди. Лю­дей було багато, усі штовхалися, і мене хтось побачив на сходах церкви. Наступно­го дня про це знали усі викладачі та дирек­тор. Мене викликали на директорат та ска­зали, що виключать з училища. По­верта­тися додому, та ще й після того, як я за­кінчив школу з похвальною грамотою, та й в училищі гарно навчався, було соромно. Тому довелося на колінах благати, щоб мене залишили. Я закінчив училище, але враження від того випадку залишилися на все життя. Звісно, до церкви я ходив лише у селі, де проводилися дуже гарні обряди богослужіння та святкування Великодня”.

Надія Головачук, заслужений майстер народної творчості України: “Великдень – це дуже велике свято. Па­м'ятаю, мама та ми усі мали помитися, а тоді вже приступати до приготування паски. Звісно, перед початком роботи ма­ма завжди читала молитву. Коли все бу­ло готове, то добре розпалювали піч, ви­кладали тісто у спеціальні ринки, в яких пекли тільки паску, та всаджували пек­тися. Все робилося у тиші, щоб не було га­ласу, зайвого шуму. А я полюбляла роби­ти крашанки. Ми варили їх у цибулинні, але я завжди вигадувала якісь візерунки. Є простий спосіб: наклеїти якусь квіточ­ку чи листочок на яйце, туго обмотати панчохою та варити. Потім те місце, де було приклеєно квітку, зали­шалося білим. Я й досі так роблю, щоразу вигадуючи нові візерунки”.

Майя Онищук, скрипалька, солістка Хмельницької обласної філармонії: “Пам'ятаю, у дитинстві уся велика родина збирала­ся у бабусі в селі Вербка Му­рована, що на Ярмолинеч­чині. Там усі готували стра­ви до свята, пекли паску, а ми, малі діти, робили кра­шанки, навіть намагалися їх розписувати, але не зав­жди виходило. Зранку або ще й вночі нас будили бать­ки, і ми усі збиралися та йш­ли до церкви святити пас­ку. Потім накривали святкового стола надворі, біля великого квітника, та дружно частувалися паскою, крашанками та ін­шими стравами. Зараз рідко там буваємо, бо бабусі вже нема, проте цьогоріч хочемо продовжити традицію та знову зібратися усією родиною. Я хочу, аби моя донька Соня перейняла наші традиції. А ще мрію, щоб вона навчилася робити писанки. Це дуже цікаво та зближує й об'єднує родину”.

Ігор Корнійчук, перший секретар Хмельницького обкому Комуністичної партії України: “У дитинстві ми жили поблизу собо­ру, тому батьки зав­жди ходили до цер­кви, і мене з собою брали. До Великод­ня ми завжди гарно готувалися: пекли паску, фарбували крашанки. Улюбленим заняттям було змага­тися, у кого міцніша крашанка. Ми й досі з батьками так робимо. Попри все, що казали про радянські часи, наче у школі були гоніння на віруючих, я такого не пам'ятаю. Вчителі не пи­тали, ходжу я до церкви, чи ні (це були 70-ті роки), і не карали за це”.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую