На Летичівщині діє домашня звіроферма

На шиншиловій фермі Романа та Світлани Єфименко нині є близько 400 шиншил трьох порід: Чорний бархат, Данський стандарт і Сірий стандарт. А почалося все з того, що подружжя побачило в Інтернеті відео, в якому один фермер розповідав про своє хутряне міні-господарство. «Це нас дуже зацікавило, адже я вже давно шукав щось подібне, аби можна було займатися бізнесом в Україні й не їздити на заробітки за кордон. До цього я 17 років гарував на іноземців, — ділиться Роман Іванович. — Спочатку купили 30 звіряток — шість сімей. У кожній — один самець та чотири самочки. І хоча вирішили зупинитися на хутряних шиншилах, проте наголос зробили на племінному напрямку, тобто на вирощуванні та продажу сімей».

Звіряткам слід створити комфортні умови

Якщо в господарів у будинку немає кондиціонера, то в їхніх підопічних він є. Відтак на шиншиловій фермі завжди стабільний клімат. Звірята не переносять спеку й при 25?С навіть можуть загинути. Оптимальна температура для шиншил — 18?С. Регулярно потрібно провітрювати приміщення, при цьому важливо уникати протягів. На фермі також слід встановити хорошу вентиляційну систему, а прибирати клітки та замінювати тирсу на свіжу треба раз на тиждень. За словами господарів, корм для пухнастиків складається з 20 інгредієнтів. При цьому купують вони кожен окремо і самі змішують у певних пропорціях. Це і пшениця, і ячмінь, і овес, і вітаміни, і премікси, і мікроелементи. «Коли ми брали готові кормові суміші на заводі, то тваринки не так швидко росли, їхнє хутро мало значно гірший вигляд, — каже фермер. — У нас часто купують шиншил як домашніх улюбленців, адже вони дуже інтелектуально розвинені. Буває, навіть у схованки з господарями граються та обирають для себе улюбленого члена родини й дуже йому віддані. Їх можна порівняти з котами».

В кожної шиншилової сім’ї є чотирикімнатна «квартира»

У кожній хатинці сидить по самочці, а самець ходить до них у гості спільним коридором. Проте вийти зі своїх окремих апартаментів дівчатка не мають змоги, адже в них на шиї є спеціальний обідок, який перешкоджає їм пролазити в отвори. Таким чином посваритися та покусатися звірятка не можуть. В кожній квартирі є своя годівничка, поїлка та ванна. Шиншили мають потребу хоча б двічі на тиждень купатися в піску, аби почистити хутро. Проте пісок для цього використовується не простий, а цеолітовий. У нього дуже дрібна фракція, практично як пил. Його подружжя Єфименків замовляє аж у Закарпатській області.

«Перших 1,5 роки ми лише вкладалися й жодних доходів не бачили»

«Постійно доводилося купувати сітку для нових кліток, — розповідає пан Роман. — Збільшувалися витрати на корми та пісок. Проте за рік з шести сімей поголів’я нашої ферми зросло до 17! Зараз маємо 35 шиншилових родин. І на цій кількості поки зупинилися, адже і фізично важко буде доглядати таку кількість тварин, і площу ферми доведеться розширювати. Ретельно стежимо, аби не спарювалися близькі родичі й не вироджувалася порода. Тобто до селекції ставимося дуже серйозно. В кожної шиншили є свій паспорт, де зазначено всі дані про її походження до четвертого коліна. Якщо це самочка, то скільки малюків вона народжувала і скількох вигодувала, скільки разів на рік були пологи, наскільки якісне плем’я давала. Самки приводять від одного до шести дитинчат. Проте хорошим показником вважається, коли малюків два-три. Їх тоді легше вигодувати. Великий плюс, що шиншили в перші дні після пологів можуть приймати чужих малюків. Тобто, якщо одна самка народила одне дитинча, а її сусідка п’ятьох, то від останньої можна забрати декількох, й перша породілля їх без проблем почне годувати як рідних. Біля мами вони можуть залишатися до двох місяців. Статева зрілість у шиншил починається у шість місяців, саме тоді їх потрібно буде розселити у сім’ї. До речі, шиншили в природному середовищі живуть лише в США. І до того, як люди взялися розводити цих тварин у домашніх умовах, вони вже були на межі вимирання».

Шиншили люблять шипшину та сушеню

«Шиншили — це гризуни. Зубки у них ростуть постійно протягом життя. Тому слід подбати про те, щоб вони їх сточували, — застерігає дружина фермера Світлана. — Треба ставити в клітки камінчики з газоблоків, палички з яблуні та груші. Вони дуже люблять сіно з люцерни. Але найбільшими для них смаколиками є шипшина та сушеня з яблук. Потрібно пам’ятати та врахувати те, що це нічні тваринки, й вночі вони ведуть активне життя — шарудять, гризуть, скачуть, спілкуються. І коли засинають люди — просинається «мафія».