Діти, які потребують захисту: на Хмельниччині понад дві сотні сиріт

Сьогодні, 1 червня, в Україні відзначають День захисту дітей. Цьогоріч він специфічний – без традиційних дитячих заходів, а з низкою обмежень.

Попри офіційні дати, діти потребують батьківського захисту, турботи й любові 24 години на добу. Пощастило тим, хто може це отримувати без будь-яких умовностей, але й бувають випадки, коли дітей потрібно захищати від власних батьків. Тоді цей обов’язок забирає на себе держава і створює умовний сімейних простір в інтернатах.

У суспільстві склалась думка, що в таких закладах виховують лише дітей, які не мають біологічних батьків, однак вагому більшість складають так звані соціальні сироти. Хто вони, з яких причин ними стають, та яка є альтернатива інтернатам, розповідає голова громадського об'єднання «Хмельниччина без сиріт» Тетяна Воронцова.

- Розпочнемо ромову із розмежування понять «сирота» та «соціальна сирота». Хто ці діти й скільки їх офіційно в області?

- Діти-сироти це ті, які позбавлені батьківського піклування, і мають юридичний статус сироти. Вони можуть бути усиновлені або влаштовані на виховання в іншу сім'ю. Соціальні сироти, це діти, які мають батьків, але перебувають в інтернатних установах. Їх не можна всиновлювати. От якраз 95% дітей в інтернатах Хмельниччини - соціальні сироти й перебувають в цих закладах по заяві батьків. Станом на 1 січня цього року у 23 інтернатах області перебувало 3 669 дітей, лише 265 з них отримали офіційно юридичний статус сироти. Із цих 265 діток – 140 мають живих батьків.

- Чому діти, які мають батьків, опиняються в інтернатах?

- Причин насправді багато. Є сім'ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, потерпають від бідності й не мають за що прогодувати дитину. Тоді вони пишуть відповідну заяву і дитину переводять до інтернату.

Потрапляють діти до спеціалізованих шкіл-інтернатів через стан здоров'я. Наприклад, мають вади слуху чи мови. Інклюзивна освіта лише стає на ноги й було б добре, якби в місцевих школах такі учні могли вчитись поруч зі здоровими. А поки їх везуть в один заклад в області, де вони мають отримати гарантовану державою освіту. І навіть якщо абсолютно благополучна і забезпечена родина, через відсутність цих послуг на місцевому рівні, дитину змушені відправляти з дому, бо більше навчатись ніде. Це велика трагедія для тієї сім'ї, і великий стрес для дитини.

Є батьки, які ведуть асоціальний спосіб життя, можуть випивати, вживати наркотики, здійснювати насилля відносно людей. Їх поведінка загрожує життю дитини і від таких мами і тата малечу треба забирати. На мою думку, якщо батьки дійсно не здатні виконувати свої обов'язки, то чому б їх не позбавити батьківських прав, щоб дитина отримала статус сироти і мала шанс потрапити в нормальну сім'ю? Бо без цього статусу її не можуть усиновити. Але, як свідчить практика, чомусь такі діти роками перебувають в інтернатах, в сім'ї немає умов забрати її додому, а цей статус не дають. Наприклад, через карантин в області 3 330 дітей повернуті в сім'ї з інтернатних закладів, ще 158 вихованців залишились у цих установах, з них 108 мають статус сироти. А от 50 так і не забрали додому, бо вони не потрібні своїм біологічним батькам.

- Відомо, що проблема з усиновленням в Україні існує. З чим доводиться стикатися людям, які хочуть стати батьками для сироти? Чи траплялись прикрі випадки, коли сім'ї після усиновлення повертали дітей?

- Знаємо такі родини, які не перший рік «стоять на обліку» і не можуть всиновити дитину. Не раз подавали документи й весь час чули відмови. З часом у деяких опустились руки, бо зрозуміли, що в них нічого не вийде.

В Україні загалом складна і непрозора система усиновлення, де багато незрозумілих для людей таємниць. Я можу сказати, як людина, яка взяла сама діток під опіку, - мені було важко. Справа тягнулась роками й вирішилась лише через суд, бо цивілізованим шляхом домовитись зі службою не виходило. Зараз нічого не змінилося. Люди скаржаться, звісно. Тут систему треба не те що спростити, її краще вдосконалити.

Попри складність процесу оформлення документів на усиновлення, трапляються випадки коли дітей повертають. Всі ми люди, переживаємо різні етапи в житті, є сімейні кризи, емоційне вигорання. Коли сім'я живе законсервовано у своїх проблемах, не має підтримки, не отримує якогось натхнення та відновлення сил, а лише звітує, то рано чи пізно можуть виникнути кризові ситуації. Знаю випадки, коли люди навіть розлучались через конфлікт із прийомними дітьми.

По-перше, це не завжди просто з дитиною, особливо коли вона доросла, має сформований характер і великий багаж негативу з дитячого будинку й інтернату. Дітей повертають. Насправді, це велика трагедія і для дорослих, і для малечі. Їх мучить совість і життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

В інших українських містах для таких сімей організовують багато зустрічей, тренінгів, форумів. Люди відчувають підтримку, можуть боротися із труднощами і переживати ті кризи. Ми намагались щось подібне реалізувати в нашій області, але не отримали підтримки. Через захист персональних даних таких сімей ми не можемо до них усіх достукатись і запросити на наші зустрічі.

- Створення патронатних сімей, може стати альтернативою для інтернатних закладів?

- Патронатні сім'ї мають замінити інтернати. Але, на жаль, в нашій області досі не створено жодної. На мою думку, для цього не прикладено багато зусиль. Дуже мало людей знають, що таке взагалі є. Якби зробити більше соціальної реклами на цю тему, тоді охочі з'явилися б. Вимоги для патронатних батьків досить нормальні, схожі до прийомних сімей. Єдине там має значення освіта, а також наявність власних дітей.

До теми:  Виховати чужу дитину, як свою: на Хмельниччині шукають патронатні сім’ї

- Громадське об'єднання «Хмельниччина без сиріт», яке ви очолюєте, опікується питаннями сиріт. Деталізуйте, будь ласка, яким чином допомагаєте діткам і чи може долучитись до вашої ініціативи пересічний мешканець області?

Громадська об'єднання «Хмельниччина без сиріт» було створене як спільна платформа для усіх схожих волонтерських організацій, фондів, аби робити спільні заходи для вирішення питанням, пов'язаних із сирітством, в тому числі й реформи інтернатної системи. Наша основна мета — щоб кожна дитина жила в сім'ї. Віримо, що так і буде. Тому спілкуємось з проблемними родинами, намагаємось налагодити їх життя, підвищити його рівень. Ми стараємось їм допомогти з роботою різними шляхами.

На час карантину повернуті всі дітки з інтернатних закладів у сім'ї, через це багато людей почало звертатись до нас з проханням допомоги. Волонтери відвідують ці сім'ї, спілкуються з ними, завозять продуктові набори, засоби гігієни, побутову хімію, засоби захисту. Навесні родинам закупляли насіння на посадку. Ми пропонуємо їм придбати маленьких кроликів, курчат, щоб батьки могли виростити тварин і мали чим годувати дітей. Стараємось не просто за них щось робити, а вчити їх працювати, мотивувати. Також у нас є юристи й психологи, які можуть надати кваліфіковану допомогу. Із родинами, які потребують більш серйозного втручання, укладаємо договір про соціальний супровід, складаємо план, який включає їх частину роботи і нашу підтримку.

Виключно вся діяльність організації базується на благодійній допомозі, тому кожен охочий може долучитися. Про потрібні речі чи продукти пишемо у соціальних мережах (у фейсбуці та групі у вайбері). 

Якщо комусь відомі сім'ї, які опинилися в кризі і мають на утриманні діток, можуть також звертатися. Ми обов’язково відреагуємо і готові підставити власне плече.

Контактні телефони: +38097 670  23 53 (Тетяна), +38067 336 23 02 (Олеся).