Росіяни привезли тіло загиблого українського воїна на Батьківщину

В останній путь уродженця села Копачівка, котрий загинув у 22 роки під час Великої Вітчизняної війни у Смоленській області поблизу міста Єльня, проводжали 7 травня 2011 року рідні сестри, односельчани та перший заступник голови облдержадміністрації Вадим Гаврішко. Сестри чекали на повернення брата більше 60 років. Ще у радянські часи Йосип Нікітюк вважався безвісти зниклим. Лише роки розставили усі крапки над «і». Хлопця поховали у рідній Копачівці - між братською могилою та селищною радою.

«Хлопця проводжала до армії усі рідні»

Але, як виявилося згодом, проводи були на війну, та тоді у 1941, двадцятирічного Йосипа Дмитровича проводжали на проходження строкової служби до Туркменистану. Буквально через декілька місяців військової служби молодого хлопця, розпочалася війна і його відправили на фронт. «З армії, - згадує сестра загиблого, - ми отримали лише декілька листів. Після цього листування припинилося. Це на фронт його ніхто так і не проводжав. А що було далі, ніхто не знає. Навіть похоронки не отримали, а все чекали…. Щоправда, здається, його «свояк», з сусідньої Червоної Зірки, розповідав, що Йосип ніби загинув під час бомбардування десь у Росії. Та ми, все одно, на нього чекали і не вірили усім балачкам. Особливо чекала мати».

Уся життя сподівалися, що Йосип живий

А радянська влада вважала його дезертиром та зрадником. Справа в тому, що усі безвісти зниклі солдати під час війни автоматично вважалися зрадниками Батьківщини і, на відміну від решти, їхня родина не отримувала жодної копійки компенсації від країни. «Капсула, яку ми знайшли разом з останками загиблого воїна Червоної армії, солдата Йосипа Нікітюка, повернула родині не лише спокій та його добре ім’я, - розповідає Микола Кошкарьов, керівник об’єднання пошукових загонів атомних станцій Росії. – Повірте, для його близьких, котрі жили в СРСР, це дуже важливо».
До речі, пошуковий загін, котрий діє на території Росії, об’єднує працівників декількох атомних станцій. Протягом декількох років його співробітники власними силами знайшли останки не однієї сотні бійців часів Другої світової війни. Але лише одиниці були поховані на рідній землі. Виявляється, із сотні знайдених останків, зокрема, на тій саме Смоленщині, ідентифікують лише двох воїнів. Справа в тому, що капсули, у яких знаходиться особиста інформація про воїна, зберігали у собі пергамент, який з часом перетворюється на порох. Ось і цього разу, щоб розшифрувати вміст капсули, довелося докласти чимало зусиль. Над папірцем декілька діб працювали криміналісти. Після того, як інформацію було розшифровано, усі дані про загиблого воїна було розміщено у пресі. Крім цього, колеги інформаційного центру Смоленської АЕС звернулися до колег Хмельницької атомної станції за допомогою. Ось тоді й вдалося дізнатися не лише місце народження рядового, а і його численних родичів. В тому числі, його двох сестер, котрі пам’ятали Йосипа з дитинства.

«Коли заходиш до лісу, то здається, що тебе кличуть мертві»

Каже 28-річний Олексій Романов, член пошукового руху «Висота». Саме він знайшов останки загиблого подолянина на території Росії. «В той день, коли ми знайшли Йосипа, було, ще декілька тіл воїнів, лише на двох було знайдено капсули, чи, як кажуть, «військові медальйони». Один солдат так і залишився безіменним. А ось тіло вашого воїна ми, все ж таки, ідентифікували. Хоча, поруч з ним було знайдено з десяток солдат. Усі вони були «поховані» війною лише на декілька метрів. Тобто, вони були просто засипані землею. Коли ми вже розбирали поховання, то знайшли, окрім, каски, пробиту флягу, декілька монет у нагрудній кишені, гребінець та гаманець прострілений наскрізь. Біля серця…». Усі знайдені речі пошуковці віддали родичам загиблим. А ще виявили бажання повідомити усім, що вони чекають на пошукові групи та людей, котрі згодні з ними співпрацювати. Як кажуть росіяни, у них залишилося чимало останків тих, хто хоче повернутися на рідну землю…