«Головне в житті - це сім’я» - хмельничанка про родину, цінності та волонтерську діяльність

15 травня відзначають Міжнародний день сім’ї. Берегинею родинного вогнища традиційно вважається жінка. І хоч непросто поєднувати роботу, домашні клопоти, виховання дітей, проте чимало українок не тільки живуть у мирі та злагоді, а й допомагають іншим — тим, хто опинився у матеріальній скруті або потребує моральної підтримки. Однією з таких є Тетяна Воронцова — голова громадської організації «Хмельниччина без сиріт», яка виховує чотирьох власних і чотирьох прийомних дітей, а також понад 20 років займається волонтерською діяльністю й каже, що саме в цьому її покликання. Разом з однодумцями вона допомагає знедоленим родинам, адже вважає, що попри різні обставини, слід зробити все можливе для того, щоб кожна дитина зростала в сім’ї.

Маленькими кроками до великої мети

«Я неодноразово намагалася змінити діяльність, розпочинала свій бізнес, але через певний період знову поверталася до своєї роботи, – розповідає Тетяна Воронцова. – Я не могла залишити справу, яка живе в моєму серці. Й навіть не уявляю, як можна сьогодні комусь допомагати, а завтра просто змінити роботу. Неабияке значення має характер, адже мені небайдужа кожна зламана доля. Неможливо забрати зі свого життя щось дуже важливе. Допомога людям – це сенс мого життя. У своїй роботі я щаслива й реалізована».

Попри те що пані Тетяна допомагає знедоленим сім’ям не один десяток років, вона досі вражена, коли бачить, що в дітей немає одягу, їжі, засобів гігієни. «Дім, батьки, чудові діти, які можуть відвідувати різні гуртки, розвиватися, їсти морозиво, гуляти в парках чи скверах – ось воно, справжнє щастя, – упевнена Тетяна Воронцова. – На жаль, більшість знедолених дітей, яких мені доводиться бачити, жодного разу не були на атракціонах, вони навіть на звичайній гойдалці не гойдалися… До запровадження карантинних обмежень наша громадська організація проводила форум «День молитви за сиріт». Ми привезли до міста дітей з різних сіл, щоб показати їм парки. Вони з подивом все розглядали, адже ніколи не бачили нічого подібного. Неможливо передати емоції та здивування цих дітей, коли вони нарешті сіли на гойдалку й спробували гойдатися».

Свою роботу Тетяна Воронцова розпочинала з допомоги дітям вулиці, відвідувала інтернати, притулки. Розповідає, що якось попросила дітей, які виховуються в тих закладах, щоб вони написали свою мрію. «Прочитавши вдома листи, я була шокована, - каже жінка. - Всі без винятку написали, що хочуть додому. Говорити про це без емоцій неможливо… Вони задоволені іграшками, речами, виставами і концертами, які для них організовуються, але це не замінює батьків, родинний затишок і підтримку. Подібні ситуації змусили мене переглянути діяльність нашої організації. Я вирішила відвідати сім’ї цих покинутих дітей, щоб дізнатися, чому так сталося, у чому причина того, що хлопчики й дівчатка не живуть вдома. Поступово ми почали допомагати цим родинам. Скажу відверто, що спочатку такий, дещо змінений напрямок моєї діяльності, багато хто не розумів, мовляв, дітей не можна повертати в кризові сім’ї, в інтернатах їм краще. Зараз лід розтанув. Чимало організацій, які були захисниками інтернатної системи, кардинально змінили свою думку. Серед родин, якими ми опікуємося, більшість жінок – випускниці шкіл-інтернатів. Вони не бачили іншого життя, не знають, як будувати модель сім’ї, не мають підтримки… Я завжди ставлю себе на місце людини, яка опинилася у скрутних сімейних обставинах, і думаю, а що б я робила? Судити їх дуже легко, але ніхто не має права цього робити. Ми не знаємо людських доль, чому батьки віддають дітей до інтернату, а ті проходять там усі кола пекла».

Багатодітна сім’я з села Зоряне Віньковецького району, якою опікується громадська організація Тетяни Воронцової. Фото: надане Тетяною Воронцовою

«Для хороших справ не обов’язково потрібні гроші, головне – бути небайдужим»

Тетяна Воронцова виховує чотирьох власних й чотирьох усиновлених дітей. Останні потрапили у її родину в старшому віці, тому факт усиновлення від них не приховувався. «Але якби діти були зовсім маленькими, я б все одно їм про все розповіла, - зізнається багатодітна матір. - Я люблю усіх своїх дітей, забезпечую їм можливість вчитися, відвідувати різні гуртки, активно відпочивати. Я намагаюся зробити все для того, аби мої діти були дружні. Вони вміють і хочуть допомагати іншим, адже розуміють, що це дуже важливо. Старші діти активно долучаються до моєї діяльності, допомагають організовувати різні акції. Моя найбільша підтримка – це моя сім’я. Це коротке слово, але воно має величезне значення. Без сім’ї людина - як без коріння. Я змалечку вчу своїх дітей допомагати нужденним. Вони радо діляться іграшками, одягом. Співчуття, милосердя, турбота про ближнього – ці слова постійно звучать у нашій родині, й кожен розуміє їхнє глибоке значення».

Катерина СТУЧІНСЬКА