ye-logo.v1.2

Повернувся додому через 80 років: на Хмельниччині перепоховали солдата

Суспільство 1937
Перепоховали бійця з усіма військовими почестями у селі Лісова Волиця Антонінської тергромади
Перепоховали бійця з усіма військовими почестями у селі Лісова Волиця Антонінської тергромади. Фото: з фейсбук-сторінки історико-пошукового об'єднання «Невідомий солдат»

Він загинув у роки Другої світової війни на території Білорусі.

Свого батька – воїна Другої світової війни Микиту Коропецького – 82-річна хмельничанка Лідія Сорока не пам’ятає зовсім, адже народилася у 1939 році, а вже в серпні-вересні 1941-го невблаганна круговерть війни забрала життя її батька. Поліг солдат на полі битви в білоруському краї у Могилівській області, поблизу станції Осиповичі. І ось днями, через 80 років, його останки знайшли спокій у рідній землі села, де народився.

…Старшина Микита Коропецький перед початком війни служив у Старокостянтинові. Дружина з єдиною донькою жила за 25 кілометрів – у рідному для обох з подружжя селі Волиця Татарська (нині Лісова Волиця на Красилівщині).

Зовсім інакше мало скластися життя в сім’ї цього військового. 11 червня 1941 року, коли ще можна було будувати мирні плани на майбутнє, дружина Микити Микитовича отримала від чоловіка лист, у якому він наказував їй бути готовою до переїзду, адже їхню частину переводили в Крим, і він планував забрати з собою сім’ю. 22 червня він хотів заїхати в село, щоб забрати дружину з крихітною донечкою, але той день розділив життя людей на “до” і “після”. Тож не в сонячний Крим з мамою й люблячим татом готувала доля маленькій Лідочці путівку, а стати сиротою й ніколи не відчути ласки татових рук.

Саме 22 червня датований Агафії Коропецькій останній лист від чоловіка. Він писав, що вони не поїдуть до Криму. Через напад гітлерівської Німеччини зовсім інша випадає військовим дорога — захищати рідну землю від ворога. Більше звісток від коханого Гаша не мала. Згодом, через кілька років, звернувшись із запитом про долю чоловіка, отримала відповідь - «зник безвісти». Поставивши хрест на особистому житті в 26 років, Агафія Коропецька присвятила себе доньці Ліді.

«Усе життя я нічого не знала про батька: як загинув, де пролилася його кров, яка земля прихистила і назавжди стала йому домівкою, – втирає сльозу Лідія Микитівна. – І так було до нинішнього року, аж поки навесні мені повідомили, що в Білорусі знайшли останки батька. Спочатку я подумала: нехай усе залишається, як є. Якщо він 80 років спочиває в білоруській землі, то навіщо зараз тривожити його спокій?»

Але пошуковці наголосили: знайдений прах має з безіменної могили «переселитися» в рідну землю. Так і сталося. Знайдені останки Микити Коропецького вдалось повернути на батьківщину тому, що зуміли їх ідентифікувати. Поряд із ним були захоронені 26 солдатів, а Микита – трохи осторонь. І лише в нього одного з усіх побратимів знайшли записку з іменем і домашньою адресою дружини: «Коропецкий Никита Никитович. 153 кавалерийский полк. Домашний адрес: Камянец-Подольская область, Антонинский район, почта села Кременчуки, село Волыця Татарская. Получить: Коропецкой Гаше Исаковной».

«Я завжди в дитячих бажаннях мріяла з тобою зустрітися, – каже біля могили батька Лідія Сорока. – Але не про таку зустріч мріялось». Фото: з фейсбук-сторінки історико-пошукового об’єднання «Невідомий солдат»

З особистих речей, окрім записки, зберігся гребінець і частково петлиці. У липні останки солдата повернулися на рідну землю. «Орієнтовно 40-50 людей були задіяні в ланцюжку передачі останків Микити Коропецького додому, – розповідає голова пошукової громадської організації «Військова археологія» Андрій Пулін. – Це і пошуковці, і представники влади, і прикордонники - всіх не злічити. Всі разом зробили добру справу».

«Не завжди так вдається, – каже голова громадської організації «Історико-пошукове об’єднання «Невідомий солдат» з Вінниці Микола Андріяш. – Є чимало віднайдених останків, котрі ми, на жаль, не можемо повернути додому. Бо часто інформації, за яку можна було б зачепитися, недостатньо, щоб ідентифікувати їх, а наші запити до місцевої влади щодо ймовірної батьківщини солдатів залишаються без відповіді. А у випадку з Микитою Коропецьким усе спрацювало вдало. І нині, після 80 років, він повернувся у рідний край, тепер його могила поряд з рідним братом».

«Я завжди в дитячих бажаннях мріяла з тобою зустрітися, – каже біля могили батька Лідія Сорока. – Але не про таку зустріч мріялось, щоб ти застав мене 82-річною бабусею, котра вже прожила життя. Завжди носила квіти до Вічного вогню, на могилу безіменного солдата, в душі уявляючи, що несу ці квіти тобі, тату. Щаслива, що тепер можу поплакати на твоїй могилі, що є місце, де ці квіти справді тобі. Я втратила чоловіка вісім років тому і часто задумуюся, навіщо я, вже немолода й нездорова, досі живу? Нині переконана, що, мабуть, тому Бог тримає мене на світі, аби рідна душа зустріла тебе, тату, вдома. Через 80 років і ціле життя розлуки...»

Ірина ЛЬВОВ.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую