ye-logo.v1.2

Позивний «Мама»: історія української захисниці, яка пройшла війну

Суспільство 3490
Учасниця АТО та ООС була призвана на службу у 2015 році й пробула на війні понад чотири роки
Учасниця АТО та ООС була призвана на службу у 2015 році й пробула на війні понад чотири роки. Фото: з архіву Оксани Анодіної

Як бути жінкою на війні та після неї - розповідає хмельницька військова.

Війна – це жахливо: нелюдські умови, смерть постійно дихає в спину. Але є в тих умовах й людське:

«Для жінок свято весни тут, на мирній території, напевно, найчарівніше свято. А там часом забуваєш який сьогодні день, - згадує ветеранка АТО та ООС Оксана Анодіна. - З самого ранку нарада, забезпечення, чергування графіки, облаштування постів, до вечора ледве підтягуючи ноги в кімнату думаєш: ну нарешті є час попрацювати з документами. Аж тут вбігає схвильований солдат і кричить: «Командире, там в їдальні таке!». Хапаю пістолет, біжу, забігаю в приміщення їдальні: темно, тихо, ледь видно мерехкотіння свічок. І тут чую: «Товариші-офіцери». Підходжу ближче. Хлопці всі вишукувались за столом. Такі всі гарнюні, усміхнені. І тут до мене дійшло – це сьогодні 8 березня. Я геть забула, а вони знайшли час і можливість привітати…»

Хмельничанка Оксана Анодіна пішла на війну добровільно. Знала, що її знання, уміння, навички обов’язково там знадобляться. Після чотирьох років проведених в зоні бойових дій на сході України нині вона – ветеранка Збройних сил. Хоча й була звільнена за станом здоров’я, жінка ще раз подала документи на службу і готова повернутися в зону ООС. Говорить, що знову може допомогти там хлопцям, адже за плечима багатий досвід.

У 90-их роках жінка служила в ракетних військах стратегічного призначення. Потім – в органах ДСНС. У грудні 2012-го звільнилася зі служби і, як зізнається, зробила перерву для себе. Після того кілька років Оксана жила у Польщі. Але у 2014 році помер її батько, а матір залишилася одна. Тож поїздки в Україну стали частішими.

У цей час почалася війна, й хмельничанка записалася в військкоматі добровольцем. Маючи чимало друзів-військових, Оксана спершу допомагала бійцям на мирній території. Збирала тут необхідні речі та передавала на схід. Потім вирішила поїхати туди та своїми очима глянути, де ж діваються ті всі каски-бронежилети.

Оксана пішла на фронт з перших років війни. Фото: автора

«У 2015 році я вже була призвана. Була тоді першою жінкою в 53 окремій механізованій бригаді. У перший мій вихід в зону АТО я мала в упорядкуванні 44 підлеглих. П’ятеро з них були плюс-мінус мої однолітки, решта як мої діти – хлопці до 30 років», - розповідає ветеранка.

Чому пішла на фронт?

Її батько був військовим. За сімейними обставинами, він не мав змоги довго служити. Потрібно було забезпечувати велику сім’ю: мав троє дітей, а ще були під опікою молодші брат і сестра дружини та хвора теща. Тож чоловік покладав великі надії, що два його сини – брати Оксани, стануть військовими. Але, за іронією долі, військовою стала дочка.

«У десять років я вже мала друге місце на чемпіонаті України зі спортивної радіопеленгації. Займалася радіоспортом, азбукою Морзе. У військовій частині ще до війни була начальником зміни радіобюро. Знала, що мої знання будуть корисними на сході. Я за кермом впевнено їжджу, в комп’ютері працюю, зв'язок знаю, - говорить хмельничанка. - Зараз у нас весь зв'язок – інтернет. Якщо супутник збили, сервер на техобслуговуванні – то зв’язку немає ніде. Не тільки в збройних силах, але й в усьому світі. А альтернативи радіотелеграфу до сих пір не придумали. На жаль, я не знаю сьогодні жодної організації, яка навчає азбуці Морзе».

Жінка називає себе борцем за справедливість. Від цього й завжди потерпала, бо ж казала правду всім ще зі шкільної парти. Говорить, що в її житті завжди все має бути правильно та чітко.

Як поїхала воювати - вдома нікому не сказала. Фото: автора

«Я обожнюю форму. Особливо, коли в школу всі ходили у формі. Можливо, це десь і неправильно. Але я бачила, як плакала жінка, яка працює нянечкою в садочку. Її донька ходила в школу. В усіх дітей були «варьонки», а в її дочки не було. Дитину тоді дискримінували однолітки. А форма згладжує різницю між багатими і бідними», - додає військова.

Оксана й сама матір. Має двоє дорослих дітей. Її сину – 31, доньці – 25. Однак, коли жінка поїхала воювати, ніхто з рідних про те не знав. Всі думали, що вона знову в Польщі, через це і зв’язку не має. А дізналися вдома випадково – військову показали у сюжеті на телебаченні. На екрані її впізнали знайомі і розповіли іншим.

«Знала тільки одна подружка. Мій постійний номер телефону був відключений, я змінила мобільного оператора. Тоді передзвонила до неї, розповіла все про всяк випадок. А раптом щось…», - каже вона.

На війні

За понад чотири роки на сході України Оксана побувала на багатьох військових посадах. Для хлопців, каже, була не лише командиром, але й другом, мамою, сестрою чи братом. Звідти й позивний – «Мама». Але коли ставила конкретну задачу – її завжди виконували беззаперечно.

«Там відчуваєш плече товариша. Знаєш, що ти дійсно потрібний. Розумієш, якщо ти не зробиш свою роботу, то ніхто не зробить. А якщо вона буде не зроблена – люди можуть загинути», - пояснює хмельничанка.

Читайте також: Як упав Донецький аеропорт: розповідь кіборга, який вижив

З посмішкою вона перераховує людей, які стали їй близькими та важливими за час служби. І додає, що на війні мала два справжніх янгола-охоронця. Одного з них у травні минулого року не стало.

Командир батальйону «Луганськ – 1» Сергій Губанов з позивним Сєдой загинув, підірвавшись на міні. Це сталося за півтори доби до призначеної зустрічі з Оксаною.

«Сергій – видатна людина. Він проживав на окупованій стороні, а з перших днів війни став на захист України. Сергій знав кожну стежину. Був момент, коли мені потрібна була охорона – саме він давав своїх людей. Тодішній комбриг 92 бригади з позивним «Вітер» Віктор Ніколюк охороняв мене. Це були чи не найдорожчі люди», - каже ветеранка.

Попри весь жах війни, українські бійці завжди намагалися брати під опіку дитячі садки та школи, які знаходяться на лінії розмежування. Як говорить ветеранка, періодично вони організовували їм свята з подарунками та ласощами. Нині діти при зустрічі її радо вітають і називають «Миколаївна». Але до 2015 року на тій території свято Миколая взагалі було відсутнє.

Оксани до сих пір відвідує малечу, яка проживає на території ООС. Фото: з архіву Оксани Анодіної

«Одного разу я в костюмі Миколайчика з великим мішком подарунків прийшла в дитячий садочок, де саме закінчувалася тиха година. Я тихенько ходила попри ліжка і розкладала подарунки під подушки. В той час діти почали просипатися і коли вони бачили цю картину, вони не могли повірити. У кого були сльози, в кого радість, у кого здивування. Але в кожного з них був в очах біль і сум. І завжди задаєш собі питання в такі хвилини: за що цим дітям війна?» - мовить вона.

Оксана Анодіна й зараз продовжує відвідувати тамтешні дитячі садки, школи, інтернати. Розуміє, що подарунками не замінить страх від війни в дитячих очах. Але, як говорить жінка, є надія, що нове покоління змінить відношення до країни, в якій живе, – до України.

Незабаром хмельничанка знову може повернутися на службу в зону бойових дій. Фото: з архіву Оксани Анодіної

Два тижні тому хмельничанка побула на Луганщині. Мандрувала територією, де була керівником військово-цивільної адміністрації – колишній Новойдарський район.

«У Вікіпедії є прописані пам’ятки архітектури Другої світової цього регіону, а фотографій до них немає. Ми поїхали з фотографом місцинами, до яких змогли добратися. Він це все відзняв. Тепер буде наш внесок. А ще я дуже хочу зробити фотовиставку «Дитячі очі війни». На Миколая планую туди поїхати з фотографом, а потім показати відзняті роботи в Україні та за кордоном», - додає вона.

На мирній території

Після повернення з війни Оксана поїхала жити в село неподалік Хмельницького – де менше людей, а поруч ліс, садок, квітки, які заспокоюють. Згадує, як вперше до лісу ходила, то все ноги піднімала й дивилася куди можна безпечно ступити.

«Якось приїхав до мене в село товариш, який теж служив на сході. Юра допоміг мені зрізати шовковицю, а потім ми спалювали дрібне гілля. У вогонь випадково потрапила закрита пластикова пляшка, яка від температури розплавилася і засвистіла. Ми з ним одночасно присіли, а потім глянули один на одного і згадали, що на мирній території», - ділиться ветеранка.

Мешкає з нею у селі ще одна учасниця бойових дій – кішка Бусінка. Жінка намагається згадати, скільки всього тварин вивезла з зони бойових дій, але порахувати не вдається. І додає, що котів одинадцять точно прилаштувала у знайомих.

Ветеранка майже два роки тому взяла участь у «Монологах війни». Проєкт став арт-терапією для людей, які втратили на війні своїх рідних. Фото: з архіву редакції

Жінка виграла грант і, доклавши свої заощадження, встановила на своєму господарстві дві теплиці. Нещодавно їй вдалося виграти ще один грант на тисячу євро. Тепер має три теплиці, молодий сад, кілька сотень кущів лаванди, суниці, малини.

«О 4-5-ій ранку заходжу в теплиці, піднімаю голову – вже третя година дня. Так можна відволіктися від всього, - каже Оксана Анодіна. - Хочеться займатися тим, що приносить задоволення».

Читайте також: У ту секунду сонце перестало світити – у Хмельницькому жінки розповіли про війну

Попри усі розмови, війна триває. Хоча військова звільнилася за станом здоров’я, нині вона готова повернутися в зону ООС. Жінка ще раз подала документи на службу. Говорить, що знову може бути корисна.

«Якщо я повернуся туди, куди хочу, то зможу допомагати хлопцям, які звільняються. Є різні паперові тяганини, з якими вони не можуть впоратися. Знаєте, коли треба «на вчора», - пояснює хмельничанка.

Коли рідні військової вперше дізналися, що вона на фронті, реакція була негативна. Тай нині таке рішення не сприймають. Питає, чого цим домоглася, чого поїхала, що змогла змінити?

«Син питає, чого я цим домоглася, чого поїхала? Що я змогла змінити? І донька казала своє: «Мамо, тобі там не місце, нема чого ганяти по окопах». Я розумію, вони в у чомусь праві. А з іншого боку – як би пафосно це не прозвучало, але хто, як не ми? Покоління наших дітей буде відбудовувати нашу країну, а нам залишається її захищати. Сподіваюся, що скоро цьому буде кінець. Має бути логічне завершення», - говорить Оксана Анодіна.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Гаражі: продаж/оренда

  Так  Ні, дякую