ye-logo.v1.2

Позбутись наркотичної залежності

Суспільство 6672
Фото: Давида КАЦА.

здатні вихованці реабілітаційного центру "Віфезда", що у селі Смотрич на Дунаєвеччині

Чомусь одразу уявляється велика будівля з височезною огорожею, охороною і неодмінно лікарями. Проте, насправді, тут усе інакше. І спершу навіть й не віриться, що в звичайній сільській хатині живуть люди, минуле котрих далеке від ідеального, бо в кожного своя доля, свій біль і своя туга. Але саме тут вони знайшли таке бажане умиротворення, зумівши вирватись з цупких лабет своєї залежності.
"Певно, в світі й немає більшого дива, ніж те, коли людина свідомо змінює своє життя, - каже директор центру Юрій Сілецький. - І це справді можливо, аби лиш сила волі та хоч невеличка підтримка з боку оточуючих. Як прикро це не звучало б, але суспільство з пересторогою ставиться до таких людей. Та скажіть: хто з нас не помиляється? Але такі помилки не кожен здатен вибачити і повернути втрачену довіру до себе не так вже і легко. Проте, все-таки можна".

З власного досвіду
Будні Юрія Сілецького нічим особливо не відрізнялися від щоденних турбот ровесників. Аж поки в його житті не з'явилися наркотики. Спробував раз, другий, а потім вже не міг зупинитися. Розмови з батьками та дружиною закінчувались, зазвичай, сваркою, а вони уже й не знали, де шукати вихід аби побороти біду, котра так безжально руйнувала життя дорогої їм людини. Юрій нікого не слухав, у нього на все була своя правда, та й з односельців мало хто вірив, що молодий чоловік зможе змінитися.
Доленосним ж для нього виявився курс лікування в одному зі столичних центрів. Щось змусило його переосмислити і по-новому подивитися на світ та на своє життя. Так у нього з'явилося бажання стати іншим і з Божою поміччю його життя почало поволі налагоджуватись. звісно, далося це нелегко, але тепер він, як ніхто, добре розуміє тих, кому довелося пережити подібне.
Тому Юрій Анатолійович вирішив, що неодмінно буде допомагати їм, а для цього відкриє спеціальний центр. І незабаром завдяки сприянню Міжнародного благодійного фонду "Емуна" він взявся за реалізацію свого благородного задуму. Чого це йому вартувало, мало хто й здогадається. Бо одразу ж наштовхнувся на спротив односельців і лише завдяки розумінню та підтримці селищної голови Людмили Пелих ситуація поступово виправилася.
"Я пам'ятаю той момент, - розповідає Людмила Петрівна, - ніхто й чути не хотів, аби в нас з'явився такий заклад, та, мабуть, я не помилилася, коли дала згоду. Юрій розпочав добру справу, тепер жодних нарікань від населення. Якщо хоча б кільком пацієнтам, які перебувають в центрі, вдасться стати на істинний шлях, то він таки виправдає своє призначення. А це найголовніше. Та й я завжди можу розраховувати на Юрія Анатолійовича. Якщо треба, він зі своїми підопічними чи то на кладовищі прибере, чи впорядкує пам'ятник і траву скосить. Одним словом, у нас тісна співпраця. Зі свого боку, чим можу підтримую їх".

Порятунок - в праці та у вірі
Сьогодні в центрі живе семеро чоловік. Усі вони з різних куточків України - з Києва, Маріуполя, Ніжина. Це зроблено для того, щоб підопічні в будь-яку хвилину, зібравши речі, не сказали, що йдуть додому. А то, чого доброго, дехто може й просто втекти. Хоча примусово нікого й не тримають, перебування тут добровільне, навіть якщо виникне бажання, то заклад можна покинути. Щоправда, такі випадки трапляються не часто, бо ж, передусім, треба мати куди піти. Та, поспілкувавшись з мешканцями будинку, зрозуміла, що ніхто з них не жалкує, що лікується в "Віфезді". Адже умови максимально наближені до домашньої атмосфери, сусідів поблизу немає, а ще неймовірної краси природний ландшафт, який просто заворожує зір. У кожного свої важливі обов'язки. Для багатьох такий уклад життя спершу видається доволі незвичним, але завдяки цьому розвивається почуття відповідальності, кожен може чогось навчитися і переконатися в тому, що життя може бути і таким, по-земному простим. В центрі є невелике господарство - корова, вівці, кози, тож щодня на столі кожен має склянку свіжого молока.
Вирощують тут і кроликів, для цього самотужки виготовили сучасний кролятник. Звичайно, не обходиться і без городу. Усе це вимагає догляду та піклування. Декому вперше доводилось брати до рук сапку чи годувати тварин. І щось таки в цьому є, бо звичайна сільська праця виховує, заспокоює і відганяє лихі думки.
Невід'ємною ж складовою реабілітації залишається спільна молитва. Вона, переконані в реабілітаційному центрі, набагато дієвіша за будь-які ліки, бо віра - то велика сила. Може, це і видасться дивним, та лікування полягає саме в тому, аби людина зуміла самостійно відродити свою духовність. більше й ніяких методів. Одразу це мало кому вдається. Хоча й немає значення, яку віру сповідає той чи інший пацієнт, спільна молитва об'єднує усіх. І не обов'язково завчати слова молитви, кожен може звернутися до Бога своїми словами, так легше переборювати усі страхи і потяг до старих звичок.

У кожного своя історія
"Я тут зовсім недавно, - розповідає мешканець центру Тарас, - але настільки все сподобалося, що навіть і не сподівався. Мені доручили бути кухарем, оскільки свого часу я працював в одному з київських ресторанів. Тож виконую ту роботу, яку добре знаю і яка подобається. Маю надію, зможу подолати наркотичну залежність. В іншому центрі на лікуванні перебуває й моя дружина. Хочемо стати нормальною сім'єю, хоча б заради дитини, котра, слава Богу, народилася здоровою".
А цей чоловік справжній доказ того, що ніколи не пізно розпочати житття з чистого аркуша. Євгенові 56 років, 23 з них він провів на тюремних нарах. "Знаєте, я з п'яти років почав курити, а ось тут нарешті остаточно кинув. Хоч і до цього не раз пробував, та ніяк не вдавалося. Оце спортом вирішив зайнятись, будую спортмайданчик, молодші дивляться на мене, і собі підтягуються. Сам я родом з Нижнього Новгорода, на Україну ще дитиною переїхав з матір'ю. Так виходило, що не раз опинявся на узбіччі життя, втратив зв'язок з ріднею, хоч і хотілося б когось побачити, та вважаю, що моя батьківщина саме тут. Там я народився, але духовне переродження відбулося на Смотрицькій землі, лише тепер я можу назвати себе щасливим".

"Таких закладів, як наш на Дунаєвеччині, можна порахувати на пальцях однієї руки, - зазначає Юрій Сілецький, - і хочеться, аби люди знали про нас і не боялися звертатися. Бо самостійно вирішити проблему практично нереально. Наше приміщення розраховане на 15 чоловік, більше просто неефективно, оскільки втратиться індивідуальний підхід до кожного. Тут люди можуть проживати по півроку. На сьогодні до будинку підведено водогін, є ще одна хата, але там треба добре попрацювати, щоб довести усе до ладу. Та нічого, впораємося".
До речі, "Віфезда" - це ще й чудодійна купель в Єрусалимі, яка зцілює різноманітні хвороби. Тож, може, згодом і Смотрицький центр стане особливим місцем, в якому пацієнти назавжди позбудуться негативу зі свого життя, віднайшовши мир та спокій, принаймні, гарний початок для цього вже є.

Оксана ІВАНЕЦЬ.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую