«Нашим селом опікується Матір Божа»

А ще у Волоському та Гуті, що належать до однієї сільської ради, - цікава бібліотека-музей, де зібрано багато унікальних матеріалів про перебування у селі та смерть Устима Кармалюка (на місці загибелі народного месника на краю села встановлений пам'ятний знак). Також тут можна дізнатися чимало цікавого з історії села, ознайомитися з сільським побутом та — помріяти про кар'єрний ріст, сидячи у кріслі перших голів колгоспу. Поряд з музеєм-бібліотекою - старовинна церква, біля якої двічі люди бачили лик Матері Божої. Тому якщо ви не знаєте, чим себе зайняти у вихідний або просто вільний день, сідайте на електричку і вирушайте у Волоське.

Мотря Погребняк врятувала українські церкви від руйнації

Найперше, що впадає в око, тільки-но приїдете у село, - це дерев'яна церква, Збудована вона у 1756 році, збереглася майже повністю, щоправда, без куполів. Та й самої церкви не було би, якби не одна місцева жителька. У тридцятих роках минулого століття по селах почали руйнувати храми, дійшла черга і до церкви у Волоському. Дізнавшись, що церкву мають зрівняти із землею, Мотря Погребняк пішла до Деражні, там сіла на потяг й поїхала у ЦК Компартії України. Там добилася, аби її прийняли високі чиновники. Жінка розуміла, що просити про збереження церкви немає сенсу. То вона потурбувалася про новостворені колгоспи. Мовляв, ніде зберігати зерно, і для цього можна пристосувати приміщення церкви. Високопосадовці підтримали жінку, і ті храми в Україні, які ще залишилися, переобладнали під склади. Однак, у рідне село з хорошою звісткою жінка трохи спізнилася — з церкви вже встигли зняти куполи та хрест. Свого часу у храмі діяв сільський клуб, а з 50-х років сюди знову можна було прийти помолитися. Оскільки храм у селі закритим майже не був, тут збереглися давні ікони, книжки. Приміром, «Євангеліє» датується 1773 роком.

Неподалік церкви й сталися дива, про які у селі говорять і досі. Перше сталося п'ять років тому, якраз на Великдень. Місцевий священик служив ще у кількох селах, тому Великодня служба розпочиналася о п'ятій ранку. Ближче до цієї години люди почали сходитися до церкви. Було ще темнувато і хмарно. Раптом просто над церквою хмари розступилися, на небі засяяло незвичне світло, й у ньому люди чітко побачили ікону Божої Матері з дитятком на руках. Ікона повільно пропливла над храмом і зникла. Вдруге Матір Божа з'явилася на тому ж місці через кілька років. У селі якраз відзначали ювілей свого земляка, відомого в Україні нейрохірурга, академіка Івана Зозулі. Згодом на одній з фотографій, де Іван Савович фотографувався з місцевим хором, він помітив між деревами образ Матері Божої. «У нас тут благодатне місце, - каже сільський голова Антоніна Мельник. - Здається, що Мати Божа нас оберігає. Принаймні, катаклізми, буревії, сильні зливи наше село завжди обходять стороною».

Кохання і смерть Устима Кармалюка

Ці дві важливі віхи життя народного месника пов'язані саме з Волоським. «У нашому селі Кармалюк мав кохану, красуню Настю, - розповідає Антоніна Михайлівна. Саме вона, працюючи завідуючою сільською бібліотекою, організувала музей, де зібрано багато інформації про Кармалюка. - У неї народилася донька Марія, яку у селі звали Кармалючкою. Але, на жаль, дітей у Марії не було, тому нащадків Устима у Волоському не залишилося. Кармалюк часто бував у наших місцях, завжди зупинявся у своєї Насті. А у сусідньому селі, Галузинцях, діяла жандармська управа. І вони чатували на Кармалюка. Щоб змусити Настю зрадити свого коханого, вони прив'язували її до воза і волочили селом. Цю екзекуцію якось побачила місцева жителька Оляна. Вона пожаліла дівчину, заступилася за неї. А Насті сказала, щоб Устим, коли буде у селі, прийшов до неї, бо там хочуть його бачити якісь хлопці. Дівчина переказала це коханому, він пішов до будинку жінки, а там вже була засада. У хаті Оляни його і вбили». Сьогодні на місці, де стояла та хата, спорудили пам'ятний знак.

Дика природи Гути

За три кілометри від Волоського розкинулося маленьке село Гута. У ставках тут вільно плавають дикі качки, гуляють сірі чаплі, на полях пасуться лелеки, а у лісі багато грибних місць. Словом, куточок незайманої природи. Цікаво, що село створювалося для розвитку промисловості. Наприкінці ХІХ століття тут почали будувати підприємство з виробництва скла. Однак, сьогодні навіть старожили не пам'ятають того виробництва, а маленькі чорні фрагменти скла зберігаються у музеї у Волоському. Поряд з селом, просто у лісі розкинулася садиба «зеленого» туризму. Чого-чого, а зелені, води, тиші та чистого повітря тут вдосталь. А ще садиба приваблива тим, що сюди можна приїхати усією родиною, разом з домашніми улюбленцями — кішками, собаками, хом'ячками. Кожен з акуратних дерев'яних будиночків має свою назву - «Медовий», «Екзотичний», «Рибний», «Квітковий», «Лагідний», «Особливий» - з відповідним оформленням. І кожен має вихід до ставка. Хочете — купайтеся, хочете — рибу ловіть. Родзинкою місцевого відпочинку є кінний клуб. Ніхто з відпочиваючих ще не відмовлявся від прогулянки верхи.