Жінка отримала серцевий напад, захищаючи помешкання від судвиконавців

Колишній мер Нетішина Олександр Смишляєв дозволив Тетяні Руй разом із малолітнім сином-інвалідом вселитися у кімнату №97 в гуртожитку №2, що на вулиці Набережній, 3. Та забув дати їм ордер. Натомість видав його сім’ї Левчуків, яка не збиралася там жити. До пори до часу...
Прийшли виселяти з “болгаркою”
29 червня цього року на порозі кімнати з’явилися судвиконавці, вимагаючи негайного виселення Тетяни Руй та її неповнолітнього сина Олександра. На руках у них була постанова суду на користь ЖКО (житлово-комунального об’єднання). З собою судвиконавці привели представників міліції та ЖКО, понятих. В одного з працівників була навіть “болгарка”, на випадок, якщо жінка не відкриє дверей або її не буде вдома. На захист сім’ї Руй стали заступник голови громадської ради Антоніна Цюпка та голова громадської організації по захисту інвалідів Ліна Токар, заручившись підтримкою депутатів із “Фронту змін” та “Сильної України”.
“Судвиконавець стверджував, що рішення суду на користь ЖКО прийняли ще 27 серпня 2010 року. Проте, тоді, як він каже, ми добровільно виселятися не бажали. Тому 21 червня цього року нам наче направили поштою листа з повідомленням про здійснення примусового виселення, - розповідає Тетяна Руй. - Нічого подібного ми не отримували, немає ніде жодного підпису, що я отримала рекомендованого листа. То що ж діється?!”
“Якщо ЖКО судилося з родиною Руй, то яке відношення до всього цього має родина Левчуків? - здивовано запитує Антоніна Цюпка. - Вони ще й понятими виступали. Але ж понятими не можуть бути зацікавлені у справі особи! Згідно з законом, якщо впродовж 30 діб у кімнату ніхто не вселився, то ордер втрачає свою юридичну силу. А з моменту його видачі минуло вже два роки. То про яке виселення йде мова?!”.
Тетяна Руй намірена оскаржувати рішення суду. До того ж, 27 червня вона разом із Ліною Токар були на прийомі у начальника ЖКО Володимира Нікітчука, який пообіцяв посприяти у вирішенні питання з кімнатою.
Боронили кімнату на інвалідних візках
“Судвиконавець зачитав мені рішення і запитав, чи я відмовляюся добровільно виселятися. А куди мені йти? Вигнати на вулицю дитину-інваліда? Тому я встала у дверях, нікого не пускаючи до кімнати. До мене долучилася Ліна Токар на інвалідному візку. Разом ми боронили двері, - згадує про все, як про страшний сон, Тетяна Дмитрівна. - Проте міліціянти не зупинилися, натомість почали грубо відштовхувати нас від дверей”. За її словами, на шум двері відчинив хворий син Олександр і оторопів від побаченого. А потім Тетяна втратила свідомість. Сусіди, знаючи про її хворе серце, заздалегідь викликали “швидку”. Лікарі після надання першої допомоги повезли жінку до лікарні. Однак судвиконавців і це не зупинило. Лише після того, як присутні депутати привезли з лікарні довідку про те, що жінка потребує негайного стаціонарного лікування, виконання судового рішення було припинено.
Замість кімнати виділили... підсобку
Раніше сім’я жила у невеличкій кімнаті, у якій через постійну сирість “оселився” грибок. Саме він став причиною астми у маленького сина. У трирічному віці він переніс серйозну операцію і “придбав” нервове захворювання. Тоді ж захворіла Тетяна.
Тоді жінці виділили іншу кімнату у 12 квадратних метрів, де вона тривалий час мешкала з сином. “Пообіцяли для покращення житлових умов дати ще одну, поруч з моєю. І виділили - №99, - розповідає Тетяна Руй. - Проте кімната має статус підсобного приміщення, тому вселятися туди без переведення у житлову немає сенсу. А ще там зберігається усілякий непотріб. На той час була вільна кімната №97, тому я вселилася туди, допоки підсобка не набере статусу житлової кімнати”.
Наразі, допоки Тетяна перебувала у лікарні, підсобку повністю звільнили. А представники влади та громадської ради, місцеві депутати, працівники ЖКО намагаються вирішити питання з житлом.