Проїзд “на шару”

Звісно, є багато способів уникнути плати за проїзд. Одна моя подруга розповідала, що колись в електричці разом з друзями задарма доїхала до Кам’янця, проте їм довелося мандрувати вагонами, уникаючи зустрічі з кондуктором, навіть виходити на зупинках, пробігати кілька вагонів та знову заходити. Інший мій знайомий казав, що колись прикинувся глухонімим та придурковатим, й кондуктор залишила спроби щось пояснити йому. Так і проїхав задарма пів міста у тролейбусі.
Проте, ми не вдавалися до таких кардинальних кроків, а вигадали банальне пояснення — закінчилися гроші або забули вдома гаманець. Задля уникнення зайвих чуток у місті та щоб не “світитися”, ми робили спроби дармового проїзду кілька днів підряд.
День перший
Четвер, обідня пора. Після прогулянки містом беремо велику сумку, набиту газетами, та робимо вигляд, що їдемо з овочевого риннку. Зупиняється необхідна маршрутка. На вході одразу питаємо водія, чи підвезе кілька зупинок задарма, бо трохи не розрахували з фінансами та витратили усі гроші. Для правдивості показуємо порожній гаманець. Водій відмовляє у доволі грубій формі. Після кількох подібних спроб один із водіїв маршрутки погоджується підвезти додому задарма, але жартома каже: “З вас, пані, кава наступного разу”. Посміхаючись, обіцяю обов’язково випити з ним кави. Звісно, наступного разу.
День другий
П’ятниця, ранок. На зупинці - хмара людей в очікуванні транспорту. Під’їжджає тролейбус. Оскільки робота знаходиться неподалік мого дому, заходжу та їду. Підходить кондуктор. До роботи — дві зупинки. Прошу кондуктора про безквитковий проїзд, бо забула вдома гаманець. Тітонька виявилася чомусь не в настрої, тому вирішила висадити мене на наступній зупинці, нарікаючи на “розпусну молодь” та “повний бєспрєдел”. Мовчки виходжу. Залишок шляху - одну зупинку - долаю пішки.
Ввечері після робочого дня вирішую продовжити есперимент у тролейбусі. Пояснення ті ж самі, що і вранці. Кондуктор виявився лояльнішим та погодився на безквитковий проїзд. Може тому, що мужчина, а я скромно посміхалася і червоніла. Тільки попередив, що в разі появи контролерів бажано було б мені вистрибнути з тролейбуса, аби уникнути “мєнтовських розборок”. Правда, доїхали без пригод.
День третій
Субота, десь під ранок. Повертаємося з подругою з нічного клубу. Викликаємо таксі. Дочекавшись, сідаємо та називаємо одну адресу. При цьому додаємо, що гроші всі прогуляли (чого не зробиш заради експерименту). Ну, оскільки за кермом був молодий хлопець, то він погодився завезти додому з однією умовою: щоб ми дали номер телефону. Подруга погодилася, так би мовити, взяти вогонь на себе. Наостанок ми ще й кави випили з Сергієм (так звали таксиста) та розпрощалися під під’їздом.
Загалом, будь-яка людина може потрапити у ситуацію, коли грошей нема, а їхати треба. Насамперед, треба правдиво пояснити обставини, що склалися. А вже водієві вирішувати, чи везти вас, чи ні. Недарма ж кажуть: “Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе”.