Великі реформи маленького села

“Раніше на ліки нам давали сім гривень, нині лише дві”

Акушерка села Волиця, що на Теофіпольщині, з гордістю проводить екскурсію місцевим фельдшерсько-акушерським пунктом (ФАПом). “Буквально нещодавно у нас сільська рада провела ремонт, поміняла вікна, двері, - розповідає жінка, - ось доріжки нові купили, повинні були завезти й нові меблі, та не встигли: ФАП передали на баланс районної лікарні і відтепер гроші на його утримання нам виділяють з райцентру. Та хіба це фінансування? Якщо раніше на місяць сільська рада давала близько 400 гривень, то нині на півроку дали трохи більше 500 гривень. Тобто, на ліки першої необхідності, на одного жителя припадає лише дві гривні, а раніше було сім”. Відтепер, за словами лікарки, усі препарати у аптечці ФАПу на межі вичерпання. “В день у нас по 16 — 18 відвідувачів. Дуже часто приходять старенькі, котрі страждають від гіпертонічної хвороби, - бідкається акушерка, - і їм доводиться ліки першої необхідності купувати за власні кошти. До речі, найближча до нас аптека - аж за два кілометри від села...”.

Село Волиця, напевно, одне із небагатьох в області, яке не є дотаційним. “Ми одні з трьох чи чотирьох сіл Теофіпольского району, де до нині успішно працює власне сільськогосподарське підприємство “Волиця”, - розповідає сільський голова Дмитро Семенюк, - завдяки господарству у нас і робота є, і усі умови для нормального життя. Дороги у нас заасфальтовані, є власний водогін, функціонує декілька магазинів. Все це сприяє тому, що до нашого села після навчання у місті повертається молодь”. До речі, як розповідає Дмитро Іванович, їдуть до Волиці й молоді спеціалісти з інших регіонів. Для них неподалік від місцевої контори навіть зведені спеціальні будинки, тобто, новим молодим жителям села одразу надається окреме житло.
Усі нагальні проблеми, за старою звичкою, в селі вирішують громадою. І це не порожній дзвін. “Одне з перших, що було зроблено після мого приходу на посаду сільського голови, - ділиться пан Семенюк, - це складання своєрідного плану розвитку села на найближчий рік. У нього ми занесли усі наболілі питання населеного пункту та методи їх вирішення. Робочих рук у нас вистачає, тому намагаємося, скажімо, питання благоустрою вирішувати самостійно, а коли потрібно, віднаходимо спонсорську допомогу”. Отож усією толокою в селі вже упорядкували місцевий цвинтар, звалище, паркани біля культових споруд, а нині, як то кажуть, усім миром будують церкву. Проте, у цілком благополучному селі на 282 двори, не дивлячись на усі бажання місцевої влади та керівництва агропідприємства, є об'єкти, яким допомогти не можна. “Ну, про ФАП ви вже чули, - каже Дмитро Іванович. - Після його передачі на баланс райлікарні ми допомогти вже не можемо. Звісно, не виключаю, що таке рішення комусь із сільських голів лише “на руку”: можна зекономити гроші. Та ми, навпаки, планували зробити ще чимало. Така сама ситуація й з місцевою школою І-ІІ ступенів, яку здали в експлуатацію буквально торік. Її також зняли з балансу сільської ради, і нині її проблеми, які можна було вирішити на місці, мають вирішувати районні чиновники...

“Якщо сільська рада зникне, то людські проблеми нікому не будуть потрібні”

До речі, про школу. Для місцевих жителів це своєрідна гордість. Новеньке приміщення навчального закладу було здано в експлуатацію буквально торік. Просторі класні кімнати, спортзал, теплі туалети та сучасна техніка — кращого у районі й годі шукати. Хоча ще декілька років тому цей об'єкт вважався безперспективним довгобудом. “Звісно, без допомоги тодішнього голови районної ради, а нині депутата Верховної Ради, нашого земляка Василя Кравчука, нам навряд чи б вдалося закінчити будівництво. Проте, чимало зусиль доклали й місцеві жителі. А нині, подейкують, після впровадження шкільної реформи та створення освітніх округів її можуть навіть закрити.”

Між іншим, закриття, а точніше, укрупнення, за словами голови, чекає і на саму сільську раду у благополучній Волиці. “Нещодавно нас збирали на навчання в обласному центрі, - розповідає Дмитро Семенюк, - і вже зачитали список, підготовлений для Києва із можливим укрупненням сільських рад. Згідно зі списком нашу сільську раду приєднають до райцентру. Логічно, що й проблеми невеличкого селища, якщо і будуть розглядатися, то в порядку черги. Якщо їх взагалі будуть чути”.

“Пляжний волейбол посеред лісу”

Єдина установа, яка поки ще знаходиться на балансі сільської ради і може розраховувати на її підтримку це — дитячий садочок. Це зовсім не типовий дошкільний заклад, який, зазвичай, можна побачити у селі. Він розрахований на кілька десятків маленьких дітей. Зараз їх тут більше двадцяти, а лише за цей рік населення Волиці вже поповнилося на вісім чоловік. “Нашій молоді нема коли нудьгувати. Точніше, ми робимо усе, щоб, окрім роботи, вони мали змогу десь відпочити. Наприклад, облаштували майданчик для гри у пляжний волейбол”, - ділиться сільський голова, підвозячи мене на своїй автівці до облаштованої зони відпочинку на березі місцевого ставка. Не так давно водоймище повністю почистили, зробили піщане дно та пляж, а на самому березі встановили дитячі гойдалки, натягнули сітку для гри у волейбол. Навкруги зробили альтанки, провели електрику, біля кожної поставили мангал.
“Вже декілька разів тут влаштовували змагання з пляжного волейболу, - розповідає Дмитро Іванович, - команди приїжджали з різних куточків району. Та й взагалі, у відпочинку на цьому місця поки нікому не відмовляємо. Головна умова — усе за собою прибирати. Хоча, найближчим часом плануємо брати за користування мангалом та дрова символічну плату. Відповідно поповнюватимемо селищний бюджет”.

“Відверто кажучи, - каже Дмитро Семенюк, - нам дуже пощастило, що у нас збереглося місцеве підприємство. Навіть уявити важко, що було б, якщо б дозволили продавати землю: голі та босі ходили б. Охочих на наші землі й так багато та мені здається, що з приходом будь-якого “чужого” інвестора ситуація у селі, переважно, погіршується. А якщо продати... Самі посудіть, ну, продав ти землю, пригнав інвестор свою техніку, працівників, а ти сидиш без роботи і нікому твої проблеми не потрібні. Ось тоді точно — село вимерло б...”