Подолянка, яку ошукала шахрайка, все ще сподівається на добропорядність своєї кривдниці

«Раніше я завжди за своєю наївністю думала, що всі люди добрі і щирі між собою. Аж поки життя не навчило. Через безпечність та необачність потрапила в таку халепу, з якої вже більше трьох років поспіль не можу вибратися. Стає страшно від цинізму, з яким іноді доводиться зустрічатися у житті», – каже Марія Станчук із Теофіполя (Імена та прізвища в цій публікації змінено з етичних міркувань. Прим. авт.).
Сорокашестирічна вчителька, яка в школі навчає дітей правознавства, потрапила на шахрайську вудочку. Бо як же по-іншому можна назвати вчинки жінки, яка шляхом обману вмовила оформити для неї немалий кредит в банку, а розраховуватися, як обіцяла, не збирається.
Галина Трачук живе по сусідству. На три роки старша за Марію. Свого часу вона працювала в кондитерському цеху, що діяв при місцевому ресторані. Та коли в середині дев’яностих цей підрозділ розформували, як і багато інших наших співвітчизників, що залишилися без роботи, пішла з чоловіком торгувати на базар.
«Родині Ткачуків ми щиро співчували, бо ж нелегко в ті роки було підняти на ноги четверо дітей. Трудилися всі, як бджілки у вулику. Не раз бачили, як хлопці з самого ранку допомагали батькам вантажити товари в автомобіль. Ткачуки були по суті одними з перших серед тих, хто організовував базарний бізнес у Теофіполі. Спочатку копійку до копійки складали, аби розширити свою діяльність. Економили на всьому: продуктах харчування, одязі, взутті. Та коли, як кажуть, трохи відчули смак грошей, потоваришували з людьми, які не тільки знають, а й вміють заробити великі кошти, то й собі вирішили жити на широку ногу. Їм такий стиль подобався: супермодний одяг і взуття, дорогі автомашини. Я не можу сказати, що вони стали пройдисвітами. Просто шикарне життя настільки захопило, що не змогли вчасно зупинитися. А коли банки почали видавати кредити, то й поготів. Галина з Дмитром змінилися до невпізнанності», – продовжує моя співрозмовниця.
Але тоді пані Марія цього не помічала. Надто, коли Галина перший раз прийшла і попросила оформити для неї кредит у відділенні місцевого банку. Казала, що на себе, чоловіка та дітей вже оформила. І поки боргу не сплатить, їй більше не дадуть. А бізнес є бізнес. Не вкладеш грошей, не те, що прибутку не будеш мати, а й швидко збанкрутуєш, особливо, коли конкуренти з’являються, як гриби після дощу.
Не могла відмовити у наполегливих слізних проханнях. Адже в самої дочка росте. Раптом їй колись буде потрібна допомога, може чужі люди також стануть у нагоді.
Через два роки Галина Ткачук зношу звернулася до сусідки. Просила підписати договір поруки на кредит в одному з хмельницьких банків для придбання дочці квартири.
«Ніби передчуваючи щось погане, тиждень не згоджувалася поїхати до обласного центру. Галина майже щодня приходила, вмовляла: «Ти ж бачиш, гарна квартира, якщо ми проґавимо, то комусь іншому дістанеться». Перед цими вмовляннями було важко встояти», – каже Марія Станчук.
За словами жінки, вона не мала часу вникати у будь-які подробиці життя Галини, бо в домі й своєї біди вистачало – лежала прикутою до ліжка мама.
«За декілька днів до поїздки в Хмельницький сусідка взяла у мене паспорт, мовляв, я все оформлю, а ти приїдеш тільки підпис поставити. Прийшли в банк, я раз по раз на годинник зиркаю, переживаю, як там мама без мене одна залишилася. Не задумуючись, почала підписувати папери. Коли дійшла майже до останніх сторінок кредитного договору, звернула увагу, що кругленька сума у сімнадцять тисяч гривень оформлена не на Галину, а на мене. Відклала в бік ручку, а вона улесливо каже, мовляв, не піднімай зайвого галасу, у мене тут знайомі, усе домовлено. Та й я сплачувати буду своєчасно, ти ж знаєш», – продовжує свою розповідь пані Марія.
Вбита горем і переживаннями за здоров’я матері, жінка швидко здалася й підписала всі необхідні документи.
Коли вже Марія Станчук оформила другий кредит для Галини Ткачук, то остання перестала сплачувати борг за перший.
«Знайомі жінки з теофіпольского відділення банку кажуть, мовляв, іди, говори щось Галині, бо на тобі висить сума боргу, відсотки постійно зростають, а скоро ще й штрафуватимуть за несвоєчасне погашення кредитного боргу. Раз пішла, другий, вона все завтраками годує. Плюнула на все і сама сплатила дев’ятсот гривень боргу, аби хоч з одним банком розрахуватися».
Щоправда, Галина Ткачук другий кредит почала гасити справно. Виплатила більше п’яти тисяч, а потім, як і перший, перестала платити. Про це вчителька дізналася із телефонних дзвінків, які лунали в її квартирі від співробітників хмельницького банку. Декілька разів ходила до сусідки, але нічого, крім солодких обіцянок на кшталт, незабаром візьму сто тисяч гривень кредиту в іншому банку і погашу твій борг, не отримала.
І на підтвердження своїх слів написала від руки розписку: «Я, Ткачук Галина Василівна, 15 жовтня 2007 року, оформила кредит в сумі 17 тисяч гривень в одному з банків міста Хмельницького на громадянку Станчук Марію Петрівну і зобов’язалася його сплачувати, в чому розписують і зобов’язуюсь погасити борг найближчим часом».
Це вже згодом, коли в квартирі не замовкав телефон від настирливих дзвінків із банку, Марія дізналася, що Галина Ткачук обвела кругом пальця не тільки її, а ще багатьох жителів райцентру та ближніх сіл. У чоловіка, який приїхав до родичів погостювати з Тюмені, позичила двадцять тисяч євро чи то доларів, в мешканця районного центру взяла в борг десять тисяч гривень. Одну жінку підмовила, аби та віддала їй кредитні картки своїх батьків, котрі видали їм для отримання зарплати. Познімала звідти гроші, а назад не заклала. А скільки ще людей підписали в банках договори поруки не неї. Сума загального боргу Галини Ткачук перед людьми і банками вимірювалася сотнями тисяч гривень. Дізнавшись про такі «оборудки» спритної жіночки, дехто з її «благодійників» від пережитого потрапив у лікарню, а чоловік Марії Станчук подав на розлучення.
«Мені знайомі радили написати заяву в правоохоронні органи. Думаю, Боже, що я буду кудись звертатися, а раптом людина одумається. І лише після того, як поспілкувалася у церкві зі священиком, зрозуміла, що Галина грошей скоро повертати не збирається, бо в храмі вона заявляє, що вже розрахувалася зі всіма боргами. Мені страшно стало від того, що людина в прагненні зробити добробут для своїх ближніх, ось так зневажає інших. Якось привела її за руку до себе додому і сказала, подивися, в кого ти взяла гроші – у мами-каліки, яка вже п’ять років не встає з ліжка. Галина в черговий раз відмовлялася обіцянками. А коли я сказала про материні борги її дочці Ярославі, та ще й вилаяла мене, мовляв, ти ж бачила, що підписувала у банку», – з болем у серці пригадує пані Марія.
Це стало останньою краплею її терпіння, і Марія Станчук написала заяву в міліцію, сподіваючись, що шахрайку виведуть на чисту воду. І яким було здивування жінки, коли невдовзі на її адресу прислали постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
«В ході перевірки заяви було встановлено, що громадянка Галина Ткачук, зловживаючи довірою заявниці, оформила на неї два кредити на загальну суму двадцять тисяч гривень. Частину сплатила, а дальше відмовилася. Причиною оформлення кредитних договорів стало те, що Галина Ткачук на той час не мала можливості оформити їх на себе у зв’язку з наявністю малого доходу для здійснення даної операції. Вищесказане підтверджується розпискою та іншими матеріалами справи. Встановлені обставини вказують на те, що громадянка Ткачук на момент домовленості укладення договорів та в подальшому не мала умислу незаконно заволодіти кредитними коштами Марії Станчук, підтвердженням чого є квитанції про часткову сплату кредитів та договори поруки Ткачук по даних кредитах. З огляду на вищесказане, в порушенні кримінальної справи стосовно громадянки Галини Ткачук відмовити».
У райвідділі міліції Марії Станчук та іншим потерпілим порадили звертатися із цивільним позовом до суду. А там сказали, що колективних заяв не приймають – лише індивідуальні, і пояснили, що навіть, якщо потерпілі виграють цивільну справу, толку їм з цього мало, бо кредити все одно доведеться сплачувати самим, а борги з Галини Ткачук буде стягувати виконавча служба при наявності в останньої доходів. Одним словом, відфутболили потерпілих у прокуратуру, мовляв, там можуть порушити кримінальну справу. Однак прокурорські працівники порадували потерпілих невтішним висновком: «У даній ситуації є моменти злочину, але це не чисте шахрайство, оскільки всі свої дії по оформленню кредитів та договорів поруки ви робили добровільно».
Одним словом, коло замкнулося. Факт шахрайства наяву, але довести його неможливо. Селищем поширилися чутки, нібито, Галину Ткачук покривають високопоставлені родичі, які працюють в правоохоронних органах Києва чи Тернополя.
У Ткачуків, як вважає Марія Станчук, були плани високого польоту, а впали вони дуже низько. Можна було б по-іншому свій бізнес розвивати, щоб нікому не нашкодити.
Нині чоловік Галини Ткачук із синами поїхав на заробітки, а вона сидить без роботи. Часто ходить до церкви, молиться Богу. Але люди в її діях великого каяття не бачать. Кажуть, як була аферисткою, так і залишилася.
«Нещодавно я дізналася, що на бухгалтерію районного управління освіти прийшло рішення суду, згідно якого несплачену суму кредитної заборгованості у розмірі 12 тисяч гривень будуть по частинах вираховувати з моєї зарплати. І з цим змирилася. А днями занесла Галині Ткачук книжечку «Мудрі поради і думки святих отців», в якій є дуже гарний вислів «Борги гірше гріхів. У гріхах людина покається і Бог простить, але борги будуть терзати душу не тільки в теперішньому, а й майбутньому житті». Сподіваюся, що сусідка отямиться і віддасть все, що мені заборгувала», – не втрачає надії пані Марія.
Зустрітися з журналістом і розповісти про свою біду вона вирішила після того, як прочитала в якійсь із газет, що означає клич трембіти, котрий досить часто можна почути на карпатських гірських полонинах.
«Виявляється, трембіту колись використовували вівчарі, аби попередити хазяїв про те, що опришки йдуть красти овець. Нехай моя розповідь також прозвучить застережливим сигналом для надто довірливих людей, котрі через свою доброту, як і я, можуть потратити в халепу із кредитами», – сказала на завершення нашої розмови Марія Станчук.