Марія Мороз творить храми, які їй наснилися

Двокімнатна квартира Марії Мороз на вулиці Прибузькій у Хмельницькому швидше нагадує майстерню. Власне, вона такою і є. Велика кімната перетворилася на виставкову залу. Переступивши поріг, одразу стаєш, мов вкопаний. Очі намагаються зупинитися на звичних речах, і не знаходять їх. Таке враження, що потрапив у казку. З полиць на тебе звідусіль «дивляться» казкові палаци. Лише за кілька хвилин починають вимальовуватися окремі деталі. Тоді і розумієш, що трава «вирощена» з зелених ниток, колони «вилиті» з бігуді, паркан змайстрований з канцелярських скріпок, а дах викладений з вишневих кісточок.
Перший будиночок змайструвала у вісімнадцять
«Коли Бог відбирає одне, він обов'язково дає щось інше, - розповідає 50-річна Марія Мороз. Жінка сидить на стільчику на колесах. Він їй заміняє інвалідне крісло. - У три роки я впала і травмувала хребет. Відтоді не ходжу. Аби зайняти себе, почала малювати. У 18 років мені зробили операцію. Тоді, у лікарні, вперше побачила будиночок з сірників. На кшталт сувеніру з західної України. Мені сподобалося. А мій лікар, Сергій Гошко, курив люльку. У нього були сірники. Я попросила. Коли ці сірники взяла до рук, мене ніби вдарило струмом. Приїхала додому і з сірників склеїла кілька хатин».
Жінка показує одну зі своїй перших робіт. На композиції кілька хатин, лавочок та криниця. На стріхах лелеки в'ють гнізда.
Марію так захопило нове хобі, що вона віддалась йому повністю.
Бухгалтер за фахом, художник у душі
На полиці ліворуч стоїть Андріївський собор, що у Києві. Жінка скопіювала його з листівки. Сама намалювала, згодом спроектувала, зробила в об'ємі, а всередину провела світло.
Найцікавіше, що храм не тільки зовні відповідає усім найменшим деталям справжнього Андріївського собору, але всередині є майже точною його копією з криласом та усіма іконами. Всередині храм освітлюється численними електричними лампами.
«Аби створити подібний храм, потрібно не менше року, - розповідає Марія Мороз. - Я ніколи не повторююся. Мені не цікаво двічі робити один і той же храм. Завжди у пошуках нового. А буває таке, що мені насниться. Як, наприклад, он той. Я прокинулася, і одразу взялася його замальовувати. Потім втілила у життя”.
Бухгалтер-економіст за фахом, Марія Мороз нині художник, дизайнер, архітектор, і електрик водночас. Для своїх робіт жінка використовує різні матеріали. Від канцелярських кнопок, до шматків пластику. До прикладу, другий поверх венеціанського собору підпирають різьблені колони. Лише розгледівши їх з відстані кількох сантиметрів, розумієш, що це дерев'яні бусинки, нанизані на зубочистки.
Усі храми є розбірними. Приблизно на 60 відсотків. За кілька секунд з Андріївського собору можна зняти купол з вишневих кісточок і замінити лампочку з гірлянди.
Однак Марія Мороз творить не лише храми. До її скарбниці входять копія Сатанівського цукрового заводу, ресторан у західноукраїнському стилі, підставки для свічок.
«З риб'ячої луски виходять гарні квіти, з кісточок - орнамент, кості від рахівниці чудово підходять під колони, шишки - під куполи. У нас під ногами купа будматеріалів. Просто ми їх не помічаємо. Мені дуже прикро, що в Україні стільки талановитих людей, а ми такі бідні. І в першу чергу, бідні духовно”, - каже Марія Мороз.
За роботу пропонували 15 тисяч доларів - не продала
Марія Мороз - інвалід І групи. Жінка отримує 1145 гривень пенсії. Свого часу на одній з київських виставок за її роботу іноземці пропонували 15 тисяч доларів. Марія відмовила.
«Матеріально я небагата, але свої роботи продавати не можу, - зізнається пані Марія. - Це ніби продати своє дитя. Хочу, щоб вони залишилися в Україні. Мрію своє вміння передати учням».
Одній з останніх робіт Марія Мороз завдячує життям. Два роки тому померла мати Марії, а сама жінка важко захворіла.
«У мене було онкологічне захворювання. Я кажу: «Боже, дай мені сили доробити цю роботу, а потім воля Твоя». Андріївський собор я таки доробила. А коли пішла перевірятися, хвороба не прогресувала. Ось так через роботу Бог зцілив мене. А свою пенсію ділю на три частини. Половина йде на матеріали, чверть - на їжу, з іншого плачу за комунальні послуги. Коли у мене стоїть вибір - купити м'яса чи фарби, завжди обираю останнє».
Єдине, що найбільше дошкуляє майстрині - її самотність. «У мене мало відвідувачів, - каже жінка. - Дуже б хотіла мати комп'ютер і Інтернет, аби більше спілкуватися. Але з моєю пенсією…”