ye-logo.v1.2

Загинув, рятуючи побратимів

Суспільство 1462
Юрія Білого не стало шостого січня
Юрія Білого не стало шостого січня. Фото: з архіву родини

Юрій Білий з позивним «Контра» вивів побратимів з-під обстрілів, а сам загинув від осколка снаряду.

 Героя поховали у рідному селі Степанівці Скороходівської громади на Полтавщині.

Звісно, не вистачить ні слів, ні почуттів, аби вмістити увесь біль від непоправної втрати, яку понесли рідні і близькі, усі, хто знав Юрія Білого, та просто земляки, які попрощалися вже з не одним воїном-захисником за рік кровопролитної війни. У самій лише Степанівці на кладовищі знайшли останній притулок у рідній землі ще два воїни. Тож відтепер три прапори здалеку майорітимуть над їхніми могилами на цвинтарі.

Мені як журналістці особливо боляче, бо мала за честь спілкуватися з Юрієм Анатолійовичем упродовж багатьох років та неодноразово писати про нього на сторінках «Сільських новин». Перша зустріч з ним відбулася у лютому 2016 року. Мій співрозмовник справив приємне враження – комунікативний, щирий, з почуттям гумору. Зі слів Юрія дізналася, що його служба розпочалася у 2015 році, коли він потрапив у п’яту хвилю часткової мобілізації до лав української армії.

Бойове хрещення снайпер 41-го окремого мотопіхотного батальйону отримав під Староігнатівкою. Тоді шістдесятьох бійців обстріляли з мінометів, але всі залишилися живими та неушкодженими. На моє запитання, чи не страшно було, Юрій із властивою йому простотою та відвертістю відповів: «Страшно було перший раз, а потім втягнувся. Головне - ставитися до своїх обов’язків з максимальною відповідальністю. Адже, як кажуть, я не один у полі воїн. Поруч зі мною побратими, які завжди прикриють кулеметним вогнем. А обережність — передусім! Задля цього знадобляться будь-які маскувальні засоби. Виручав і бронежилет. Одного разу він мене врятував від осколка».

Юрій мав співчутливе серце, яке не черствіло, не зважаючи на те, що сім з половиною років з невеликими перервами воював на сході. Він умів по-особливому хвилюватися за своїх побратимів. Якось бідкався: «Толян, мій напарник по навчальній частині, підірвався на міні. Я повинен був іти з ним на завдання, але несподівано командирували везти боєприпаси. Хлопці пішли без мене. Коли повернувся, дізнався, що Анатолій одразу загинув, а його товариш отримав опіки 70 відсотків шкіри. Нині лікується в госпіталі. Шкода хлопців. Досі донька Толіка телефонує і розпитує про батька. А що я їй скажу? Звичайно, підбадьорюю та наголошую, що її татусь – Герой».

Бравий вояка Юрій Білий настільки призвичаївся до фронтового життя, що міг собі дозволити поспати під колесами установки «Град», бо знав усі хитрощі противника. Можливо, за це йому дали позивний «Контра». Розумівся на усіх видах зброї, адже мав можливість постріляти з неї. Часто доводилося сідати за кермо машини ЗІЛ-134, якою перевозив бійців. З цього приводу жартував: «Хто снайпер — той водій!» Був у нього чотирилапий друг, його надійний охоронець. Собака володів особливим нюхом до розтяжок. Після першої ротації Юрій хотів забрати свого фронтового друга додому, але, на жаль, не встиг — пес загинув на війні. Для бійця то було великою втратою.

Загалом Юрій Анатолійович за натурою був вразливою людиною, не завжди у нього виходило справлятися з побутовими образами у цивільному житті, краще почувався серед побратимів, тому й повертався до війська. А там сповна віддавався службі, сумлінно виконував обов’язки оператора-радіотелефоніста розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону, оператора-телефоніста 1-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу, де служив до останнього. У 2017-2018 роках брав участь у військових діях на території Луганської та Донецької областей. У цей складний період Юрій захищав кордон, свободу та цілісність нашої держави, проходив військову службу за контрактом на посаді старшого механіка-водія розвідувального відділення.

Юрія Білого не стало шостого січня. Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Курдюмівки Бахмутського району. Врятував життя побратимів, вивізши їх з-під обстрілів, а сам загинув.

Для багатьох друзів Юрія це було страшною несподіванкою, адже вони думали, що цей досвідчений боєць – нездоланний. Кажуть, що його життя обірвав осколок снаряду. Дуже шкода, дуже рано... Юрію 15 травня було б лише 38. Він міг би ще багато зробити для родини – для матері та ще чотирьох своїх братів і сестер, коханої, друзів-однокласників, про зустріч з якими мріяв і домовлявся. Юрій Білий потрібен був і своїй країні, яку мужньо боронив від ворога.

Захисник залишив по собі добру пам’ять, бо був не тільки хоробрим бійцем, мужнім і відважним розвідником в армії, а й першокласним будівельником-монтажником. Свого часу обслуговував Міжнародний виставковий центр у Києві, Палац спорту та багато інших важливих об’єктів столиці України.

Вічна пам’ять Герою. А герої не вмирають – вони живуть у наших серцях, і Господь дарує їхнім душам вічне життя.

Оксана МІРОШНИЧЕНКО, газета «Сільські новини», Полтавська область.

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую