«Ми всі маємо працювати на Перемогу — кожен на своєму фронті»

Смачні та вишукані торти, різноманітні десерти, кенді-бари (солодкі столи) для урочистих подій від родини Гребенюків знали не лише на Житомирщині, а й в інших куточках України. До повномасштабної війни замовлень на солодку випічку у пані Оксани завжди вистачало. Проте лютневий ранок змінив плани кондитерки та її родини.

«Напередодні повномасштабного вторгнення мій чоловік працював у нічну зміну в Житомирі, а я трудилася над черговим замовленням, – розповідає Оксана Гребенюк. – Діти спали. Близько третьої ночі поставила сушити безе і теж лягла спати. Через кілька годин зателефонував чоловік і повідомив: «Озерне бомблять! Війна почалася!» З переляку ніяк не могла згадати, де те Озерне. Потім зайшла у соцмережі у групу кондитерів Житомира й уже там побачила фото пожежі та прочитала новини. Спочатку здавалося, що це сон. Згадую, що в перші дні війни ми були в розпачі. Зранку їхали в магазин, щоб купити продукти, а потім сиділи й чекали, коли усе скінчиться», – ділиться жінка.

У Оксани з чоловіком Василем четверо дітей – троє школярів та студентка. Увесь вільний час жінка присвячує сім’ї. Щодня йдуть до церкви на богослужіння, моляться за наших Захисників, про Перемогу та мир в Україні. «Коли я прочитали про те, що окупована Житомирська траса, настала справжня паніка. Саме в ту мить ми вирішили виїхати, адже у нас діти. Швидко владнали нагальні справи, заправили машину, склали валізи, прилаштували собак. Чоловік не хотів нікуди їхати. Вирішили у неділю піти до церкви, а в понеділок їхати. Потім порадилися й залишилися... І знаєте, до сьогодні ніхто з нас не пошкодував про це рішення. Війна змінила звичний життєвий ритм та устрій кожного. Приходить усвідомлення, що мусимо працювати на Перемогу, тільки кожен на своєму фронті», – мовить пані Оксана.

Жінка не звикла сидіти без діла, тому швидко взялася до справи, яку любить понад усе. До випікання смаколиків долучилася уся родина. «Я вже згадувала про групу кондитерів Житомира. До 24 лютого там були тільки повідомлення про торти, дітей тощо, а після – уся інформація про приготування домашніх гарячих обідів для воїнів на блокпостах, — продовжує жінка. — Одні готували перші страви, інші пекли щось смачненьке до чаю. Спочатку тільки читала інформацію про перші збори продуктів для військових. Та коли за тиждень знову оголосили про черговий збір для Захисників, вирішила долучитися й приготувати випічку. Чоловік мене підтримав та запропонував усе завезти. Так ми почали забезпечувати домашніми смаколиками наших воїнів. Між собою ми називали нашу групу «Кондитерський батальйон Житомира». Якось перед Великоднем надумали випікати паски для військових. Я не дуже люблю робити дріжджову випічку. Подумала: там дівчата на місці напечуть. І тут у групі написали, що військові дуже просять солодкого! Ця фраза сидить у мене в голові досі. Щоразу, коли печу для ЗСУ, повторюю її собі. Їм важко, але вони стоять і боронять нас, і спекти щось солодке – це найменше, що я можу зробити».

Такі смаколики на передовій нагадують про рідну домівку

Згодом Гребенюки почали співпрацювати із волонтеркою Анастасією Чирко. Вона познайомила з колегою Юлією Кириченко. Через неї також передавали воїнам солодощі. «Загалом скажу так: хто хоче – той знайде спосіб, а хто не хоче – той шукатиме причину. Кожен із нас просто зобов’язаний допомагати армії, інакше ніяк», – переконана кондитерка.

Зазвичай у Гребенюків працює уся сім’я. За цей час напекли вже понад 150 кілограмів печива. Основну частину роботи з приготування солодощів робить Оксана. Медові пряники пече та оздоблює старша донька Мирослава. Середня, Ангеліна, пакує продукцію, знімає відео, робить фото та монтує мінікліпи про їхню роботу. Менша донечка Вероніка теж допомагає у пакуванні, а ще грається із найменшим братиком Захарчиком, який малює для воїнів малюнки. Чоловік доставляє всю випічку до місця збору і частково фінансує придбання продуктів. Ось така у них злагоджена командна робота.

«Я вважаю, що кожен українець має працювати на Перемогу. Бо хто, як не ми? Це наша земля, країна, армія, це наші Захисники й Захисниці, які боронять нас. Із власного досвіду знаю, що хлопці й дівчата на передовій полюбляють солодке. Воно дає енергію, покращує настрій, передає нашу любов. От тому і печемо. Коли ми переможемо, я зможу сміливо сказати, що моя сім’я також доклала свою частинку до Перемоги», – наголошує Оксана Гребенюк.

Ірина СІВІНСЬКА, газета «Прапор», Житомирська область.

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень