ye-logo.v1.2

Герой України Сергій Васіч з Грицева одним з перших прийняв бій з рашистами

Суспільство 4729
Сергій Васіч з дитинства любив танки
Сергій Васіч з дитинства любив танки. Фото: з сімейного архіву Васічів

Рідні не були на його могилі і навіть не тримали в руках Зірку Героя

Командир танкового екіпажу Т-64, старший сержант Сергій Васіч загинув 8 березня 2022 року, звільняючи Макарів на Київщині. Він разом зі своїми побратимами по бойовій машині зумів знищити 6 одиниць ворожої техніки та значну кількість живої сили противника. За це 12 березня Президент України Володимир Зеленський присвоїв Захиснику високе звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка». Проте цю відзнаку дружина та дочки Героя й досі не отримали. Вже більше року не можуть рідні також перепоховати тіло чоловіка і батька, бо доводиться проходити чимало бюрократичних перепон. Хоча Вікіпедія повідомляє, що похований Герой у Грицеві, де жив…

Він не мріяв про кар’єру військового

Батько Сергія Васіча був родом з Грицева, що на Поділлі. А мати – з Чувашії. Вона разом з чоловіком чимало поїздила світом, бо той служив офіцером у танкових військах. 1971-й рік застав родину в Грузії. Саме там, у Батумі, 30 квітня народився їхній син Сергій. Тривалий час сім’я мешкала в Баку, в Азербайджані. Там Сергій закінчив школу. А продовжити навчання довелося вже у Львівському технікумі після служби в армії, бо родина повернулася в Україну. Здобувши фах механіка-зв’язківця, Сергій Васіч влаштувався за спеціальністю в «Укртелеком».

«Якось на дні народження у родичів я вперше побачила Сергія, – розповіла Руслана Вікторівна, яка згодом стала його дружиною. – Ми зустрічалися всього кілька місяців і зрозуміли, що створені одне для одного». У подружжя народилося двоє донечок. Батьки допомогли придбати молодій сім’ї квартиру. Руслана працювала в дитячому садочку.

Наталя і Сергій Васічі з молодшою донькою Веронікою. Фото: з сімейного архіву Васічів.

Шлях до війська

Хтозна, як би склалося життя родини, якби не Майдан і не вторгнення росіян на територію України. У 2015 році Сергію Васічу принесли повістку. З того часу він не раз підписував контракти. Воював в Пісках, в Зайцевому, Костянтинівці, інших гарячих точках. «Приїжджав додому нечасто – зазвичай відпустку давали на 10 днів, – каже дружина. – А коли давали на місяць, жодного разу не добував стільки, бо викликали раніше».

У 2018-му Сергій прийняв рішення змінити рід військ, де служив, і перейти в танкові. «Він дуже любив танки з дитинства, як і його батько, – розповіла старша донька Анастасія. – І ще до війни тато захоплювався комп’ютерною грою в танки. Тож з головою поринув у навчання. Місяць був у Десні на Чернігівщині. Екзамен здав на відмінно. Він служив у 14-й окремій механізованій бригади імені князя Романа Великого».

Навчання танковій справі Сергій Васіч проходив у Десні на Чернігівщині. Фото: з сімейного архіву Васічів.

Відтоді воював і навчав бійців танковій справі. Передавав свій досвід молодшим. За словами Руслани Вікторівни, востаннє вдома побував на початку 2022-го року. «Просила залишитися, а він казав: «А якщо рашисти сюди прийдуть?» Тож 4 січня ми його провели. І більше вже не бачили, - згадує жінка. - Пам’ятаю, як він тоді збирав свої речі – пригнічений, дуже сумний, зовсім не схожий на себе. Бо ми пам’ятаємо його завжди життєрадісним, активним, добрим, рішучим…»

Війна

Про те, що почалася повномасштабна війна, Васічам повідомив родич. До Сергія змогли додзвонитися лише ввечері. Запитали у нього, чи правда. «Правда», – почули відповідь. Його підрозділ вже виїхав з Рівненщини у напрямку Києва.
Коли вдавалося додзвонитися до Сергія, рідні чули канонаду і вибухи, стрілянину й гуркіт. Він просив не телефонувати, бо тривали бої… Коли видавалася можливість, надсилав якесь маленьке повідомлення. 6 березня рідні з ним спілкувалися востаннє. «В мене дуже поганий зв’язок, можете не додзвонитися. Не хвилюйтеся. Все буде нормально», – сказав він. Молодшу Вероніку підбадьорив, намагався пожартувати. А Насті зізнався: «Про всяк випадок, якщо я не вийду звідси, я кинув вам на картку гроші. Щоб було на життя на якийсь час…»

Сергій Васіч на полігоні під час тренування зі стрільби. Фото: з сімейного архіву Васічів.

«Коли вже тато поклав слухавку, до мене дійшло, що він сказав, – каже Настя. – Я дуже злякалася. Одразу ж набрала його знову і сказала, що ми дуже його любимо. «І я вас теж», — відказав він. Виявляється, я встигла йому сказати найголовніше».

8 березня дівчата дуже чекали звісточки від тата, адже він завжди вітав їх зі святом. Проте надто не хвилювалися, бо він попередив, що зв’язок поганий. Першою на сполох забила його старша сестра Марина, котра живе за кордоном. Виявляється, вона додзвонилася до якоїсь родички в Макарів. Значить, зв’язок був… «Мама одразу ж побігла до церкви, я молилася вдома, – згадує Анастасія. – Після обіду в мене дуже розболілося серце. Такого ніколи не було. Це вже потім з’ясувалося, що тато вранці загинув». Врешті з селищної ради зателефонували і сказали чекати. Мовляв, прийдуть з військкомату і вручать сповіщення про смерть.

Інформації про останній бій командира екіпажу Сергія Васіча написано вже чимало. Це був один із найзапекліших боїв за Макарів на Київщині. Руслана розповідає: «8 березня першим назустріч рашистам вирушив танковий екіпаж мого чоловіка з побратимами Віталієм Пархомуком та Олегом Свинчуком. Вони підбили головну машину окупантів. Також вдалося знищити й інші танки противника. Проте ворог влучив і в них. Танк загорівся. Сергію та Віталію вдалося вибратися з палаючої машини і дістатися до нашого БМП. Але в цю машину влучив ворожий танк, який ховався на місцевому кладовищі. З БМП не вибрався ніхто…»

У тому бою українським танкістам вдалося знищити шість одиниць техніки окупантів та велику кількість живого складу. Ворога відкинули від Макарова. Десь там і захоронене тіло командира Сергія Васіча. Рідним вдалося дізнатися, що його могила під номером 96. Від липня минулого року тривають процедури здачі ДНК для підтвердження особи загиблого, щоб рідні змогли перепоховати його. «Дочка здала аналіз, результат спорідненості підтвердили, – продовжує Руслана. – А тепер мені, щоб поховати чоловіка, теж треба здати ДНК, щоб довести, що Анастасія – моя дочка».

Сергій Васіч за відмінне навчання та військові досягнення удостоєний багатьох нагород. Фото: з сімейного архіву Васічів.

Сергій Васіч за відмінне навчання та військові досягнення удостоєний багатьох нагород. Фото: з сімейного архіву Васічів

Про те, що Сергій Васіч удостоєний високої державної нагороди, рідні знають лише з відкритих джерел. Вже минуло більше року, а з ними ніхто з офіційних представників не зв’язувався. Руслана розрахувалася з роботи, бо мусить владнати всі справи, пройти всі щаблі бюрократії. Врешті – поховати чоловіка в рідній землі. «Для нас вже рік як згасло сонце. Життя стало сірим. І досі сльози. І досі невимовно боляче», – ділиться Анастасія.

Нещодавно Настя бачила сон: її тато у військовій формі ясним сонячним днем йде, усміхаючись, полем, знімає себе на телефон і каже, звертаючись до донечок і дружини: «У мене все добре».

До речі, у жовтні 2022-го року вулицю Ломоносова у Грицеві назвали іменем Сергія Васіча.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую