Іграшки, що вражають: як інженер-електрофізик з Нетішина на заслуженому відпочинку створює ляльки

Захоплення майстрині розпочалося ще у 2015 році, коли пані Людмила вийшла на заслужений відпочинок після роботи на атомній електростанції. Шити, плести і трохи малювати вона вміла ще зі шкільного віку. А у важкі 90-ті роки, каже рукодільниця, ці навички дуже згодилися, адже допомагали вижити. Плести гачком Людмилу навчила мама, котра захоплювалася цієї справою і мала до неї неабиякий хист.

«Спочатку у свій полон мене взяли текстильні ляльки, – пригадує жінка. – Мене дуже захоплювало і заворожувало, як у майстрів виходить зі шматочків тканини з допомогою фарб створювати щось, що приємними емоціями занурювало у чарівний світ дитинства. Трохи знань я черпала з інтернету, але якось мені донька подарувала майстер-клас з ліплення ляльки з глини, що сама застигає. Це дозволило мені зануритися в чудовий світ ляльок. У перших своїх творіннях я не дотримувалася жодних законів будови обличчя та тіла. Але це дарувало мені неймовірне задоволення від роботи, таке, що й ні з чим не можна порівняти!»

Згодом у житті майстрині було багато майстер-класів, під час яких вона вдосконалювала свої навички й уміння.

«Через два-три роки після того, як захопилася цим видом рукоділля, я побувала на міжнародній виставці «Модна лялька» в Києві, – розповідає жінка. – Мені тоді здавалося, що я потрапила в якийсь неймовірний світ – незнайомий і сповнений чарівниками і дивами! Коли ж і в моєму доробку з’явилися ляльки, які можна було показати людям, я також взяла участь у виставці як учасниця. Відтак я знайшла там однодумців. Коло мого спілкування, незважаючи на те, що я вже на пенсії, завдяки лялькам розширилося, сягнуло навіть закордону і було мені вельми цікавим».

Техніка, в якій нині працює пані Людмила, — це виготовлення авторської ляльки з пластику

Техніка, в якій нині працює пані Людмила, — це виготовлення авторської ляльки з пластику. Вона захоплює майстриню тим, що водночас можна бути і модельєром, і швачкою, і застосувати свої уміння плести гачком… Робота не монотонна. «Майже увесь вільний час я присвячую своєму захопленню, – ділиться Людмила Науменко. – Воно витіснило всі інші справи з мого життя».

Усе змінилося після 24 лютого 2022 року. Кілька місяців Людмила перебувала в шоковому стані та постійному стресі, і, звісно, було не до ляльок. За станом здоров’я вона з чоловіком змушена була поїхати за кордон – їхня донька мешкає в Іспанії, тож прихистила батьків у себе. З дому подружжя виїхало з однією маленькою валізою, в якій основне місце займав корм для їхнього собаки, котрого вони взяли з собою. Про ляльки і матеріали для їхнього створення, звісно, не йшлося. «Я просто сфотографувала на прощання свою майстерню і зачинила двері, – пригадує рукодільниця. – Думала, назавжди прощаюся зі своєю творчістю».

«Майже увесь вільний час я присвячую своєму захопленню, – ділиться Людмила Науменко. – Воно витіснило всі інші справи з мого життя».

Але майстриню дуже підтримала мешканка далекої Шотландії, дівчина на ім’я Алекса – давня шанувальниця творчості Людмили Науменко. З перших днів війни вона тримала з лялькаркою зв’язок.

«Коли ми приїхали в Іспанію, мені туди прибули чотири посилки від Алекси з рідкісними матеріалами для виготовлення ляльок. Повірте, я знаю їм ціну! – наголошує пані Людмила. – І саме з цими матеріалами я потроху почала повертатися до творчого життя. Перша лялька, виготовлена на чужині, поїхала до Алекси. Далі я почала купувати сировину в Іспанії. Частину матеріалів та інструментів мені надіслали мої давні друзі, тож моє творче життя увійшло в своє русло. Воно, звісно, не таке насичене, як на батьківщині, але це заняття рятує від туги за домом. Тут у мене більше часу, щоб присвятити його інтернет-продажам ляльок та ведмедиків. Це дало свої плоди – багато лялечок поїхали до своїх нових господарів. Частину зароблених коштів я перераховую на потреби Збройних сил України. Продаються потроху і мої ляльки, що залишилися в Нетішині. До початку війни у місцевому краєзнавчому музеї діяла моя персональна виставка, певний час вона тривала і після 24 лютого. Потім працівники музею запакували мої творіння, і вони там зберігаються. Коли купують якусь лялечку з тієї колекції, то мої друзі приходять і забирають її з музею. Це мій, хай і маленький, але внесок у нашу майбутню спільну Перемогу і нинішню боротьбу проти підступного ворога».

Ірина ЛЬВОВ.