На лінії вогню нарівні з військовими: як несуть службу медики поряд із захисниками

Міністерство охорони здоров’я у річницю повномасштабного вторгнення 24 лютого 2023 року оприлюднило дані, що за рік великої війни загинули 106 медичних працівників, зокрема 33 з них безпосередньо на робочому місці. Це лише за рік часу, а війна до того, хоч і в менших масштабах, тривала вісім років і триває досі. Про всі втрати – і військових, і тих, хто рятує їм життя, ми зможемо дізнатися після завершення війни. А поки знаємо, що медики несуть свою службу поряд із Захисниками, рятуючи їхні життя на лінії вогню, оперуючи в прифронтових госпіталях, відновлюючи здоров’я в тилових медзакладах, дбаючи й опікуючи турботою кожного. Напередодні Дня медичного працівника ми зібрали кілька історій про тих, хто рятує життя наших Захисників.

Вже у небесному шпиталі

Медикиня Сабіна Галицька поза статистикою МОЗ за 2022 рік, адже загинула 20 лютого 2018 року на Луганщині. Дівчина в бронемашині везла ліки для гіпертоніків та сердечників в район щойно звільненого селища Катеринівка на Луганщині. У борт машини під час ворожого обстрілу влучила протитанкова керована ракета. Вона не спрацювала, проте проломила броню якраз у тому місці, де сиділа медикиня зі світлим позивним «Сонечко». Так її називали побратими у 10-й гірсько-штурмовій бригаді, де служила Сабіна. Загинула дівчина на місці.

У свої неповні 22 роки Сабіна підписала контракт із ЗСУ на посаді старшої медичної сестри. Її рішення йти служити бути добровільним і виваженим. За два місяці до загибелі вона розповідала кореспондентам АрміяІnform, що як медик не може сидіти в тилу, коли її руки потрібні на передовій. Сабіна Галицька родом із Житомирщини і на передову пішла з роботи акушеркою у Барашівській дільничній лікарні. Після 9-го класу сільської школи дівчина навчалась у медичному коледжі на фельдшера. За словами батьків та родичів, вони знали, що Сабіна перебуває на сході країни, допомагає рятувати поранених бійців, проте не здогадувалися, де саме вона це робить. Про те, що служить на лінії розмежування, не розповідала, щоб рідні менше хвилювалися.

Пишатися своєю роботою

Медики, котрі рятують бійців на передовій, наражаються на таку ж небезпеку, що й військові. Анестезіолог з Івано-Франківська Роман Штибель служить добровольцем у волонтерському медичному батальйоні «Госпітальєри». Він впродовж місяця рятує життя захисників на фронті, а на місяць повертається в дитячу реанімацію обласної лікарні у Франківську, щоб рятувати новонароджених. Роман не підписував контракт із ЗСУ задля того, щоб мати змогу не полишати цивільну професію анестезіолога. Він розповідає, що за логікою військової справи лікарі мають бути не ближче двох-трьох кілометрів до передової, проте, розуміючи, що потрібні бійцям, завжди підходять ближче. Таким чином можуть швидше рятувати поранених, але така близькість небезпечна самим медикам. Тому через самовідданість і бажання якнайшвидше надати допомогу часто гинуть, адже перебувають практично на лінії вогню нарівні з військовими.

26-річний анестезіолог каже, що перша його ротація була у Бахмут минулого літа. За його словами, довго звикав до вибухів, і найстрашнішим для себе вважає звук танка. А ось бачити смерть не боявся. Бо найгірше, каже, це дитячі смерті, після них важко чимось налякати. Рятувати поранених стало за цей час звичною справою. Як лікар знає, що робити: просто працювати, не думаючи про власну втому. А втома буває неймовірна – за день нараховував 150-200 поранених, а найдовший час, коли доводилося не спати, працюючи, це 37 годин поспіль.

Роман Штибель зізнається: його дуже здивувало його те, що на фронті він не побачив паніки. Стійкість та упевненість військових вражають. Вибухи, руйнування, пожежі... проте кожен робить свою справу. Викликає захоплення, за словами лікаря, й стійкість поранених. Знеболювальне ще не встигло подіяти, а боєць уже готовий до маніпуляцій. На початку Роман думав, що поранені не відчувають болю, а потім зрозумів, що просто терплять. І це справді вражає!

Медик переконаний, що наша майбутня Перемога створюється не лише на фронті. Кожен її має творити на своєму місці. Він пишається своєю професією, зокрема допомогою дітям. І найбільше гордий тим, що дотичний до генофонду нації.

Відновити реабілітацією

Після того як гострий стан пораненого стабілізований, він потрапляє у дбайливі руки реабілітологів. Завідувач відділення реабілітації для пацієнтів із захворюваннями і травмами опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервових систем обласного госпіталю ветеранів війни Михайло Ступчук розповідає, що з початку повномасштабного вторгнення тут пройшли реабілітацію майже тисяча військових. Хоча відділення розпочало роботу ще у 2016 році, проте від 1 березня 2022-го перейшло в посилений режим праці саме для військових, бо у цьому виникла гостра потреба. Тут наші Захисники відновлюють здоров’я після вогнепальних, мінно-вибухових травм, реабілітуючи органи опорно-рухового апарату, центральної та периферичної нервових систем. Це також пацієнти із кардіореспіраторною патологією – після перенесених інфарктів, з нестабільними стенокардіями, постковідні хворі. Адже є випадки, коли коронавірус настільки впливає на організм військового, що потрібна реабілітація.

«Наша команда, – каже Михайло Ступчук, – це ортопед-травматолог, невропатолог, логопед, лікарі фізично-реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, а також їхні асистенти, медсестри, молодший медичний персонал. Усі працюють, щоб відновити здоров’я поранених бійців. Також після початку повномасштабного вторгнення з’явилася ще одна штатна одиниця - соціальний працівник. Він допомагає Захисникам у разі втрати документів, можливо, медичної документації, а також опікується подальшою логістикою й соціальним супроводом опісля лікування й реабілітації. До прикладу, стежить, якщо військовий повертається додому на візку, щоб для нього були створені відповідні умови.Також допомагає тримати зв'язок з рідними, адже у нас лікуються поранені з усієї України, бувають із окупованих ворогом територій. І коли військовий після поранення не знає, що з його рідними та близькими, це дуже впливає на процес відновлення».

Час реабілітації у госпіталі залежить від важкості стану пораненого. Якщо це монореабілітація, тобто відновлення потребує одна система організму, то це 14 днів, якщо ж комплексна – мінімум 21день. Після лікування у госпіталі військові проходять військово-лікарську комісію і залежно від стану здоров’я отримують або відпустку, або за потреби реабілітація продовжується.

З кожним пацієнтом у госпіталі мінімально займаються три години на день – на різних процедурах залежно від потреб бійця. Місцеві під час відпустки можуть проходити амбулаторне лікування – впродовж кількох годин щодня приходити в заклад. Так, підкреслює лікар, людині психологічно легше – перебувати поруч з рідними і водночас відновлювати здоров’я. Загалом, зауважує Михайло Ступчук, психологічний стан бійців дуже важливий у процесі відновлення здоров’я, адже він напряму впливає на лікування. Тому у відділенні працюють психотерапевт і психологи.

На запитання, чи потребують психологічної підтримки власне медики, працюючи у складних умовах підтримки бійців, Михайло Михайлович відповідає, що особисто він уже загартований, бо свого часу пройшов війну в Афганістані і вже понад три десятки років працює лікарем. А загалом, погоджується він, працювати складно. Медики виснажені, їхній психологічний стан складний ще з часів пандемії коронавірусу. А після ковіду – війна. «Важко морально, – каже завідувач відділення, – особливо, коли боєць молодий – у сини мені годиться, а вже має серйозні пошкодження і стільки встиг зробити для захисту рідної країни! Ми всі – і лікарі, і медсестри – маємо бути трохи психологами, щоб підтримати зранених війною наших Захисників – словом, поглядом, відповідними процедурами… Часто ми вже з першого погляду розуміємо, як підійти до того чи іншого пацієнта – пожартувати, промовчати, просто підбадьорити… Адже мета у нас у всіх одна – відновити здоров’я бійця й підтримати його морально. Це наше найголовніше завдання!»

Ірина ЛЬВОВ.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.