«Понаїхали!»

Неофіційна статистика стверджує, що, якщо зібрати керівників провідних компаній будь-якого мегаполісу і попросити встати корінних мешканців, майже всі залишилися б сидіти. У невеликих містах та ж ситуація — приїжджі, зазвичай, успішнішні в кар'єрі та бізнесі.
За офіційною інформацією обласного управління статистики, нині населення Хмельницького нараховує 262 тисячі 979 осіб. Але, скільки насправді в обласному центрі проживає людей - підрахувати неможливо, бо ж навряд чи кожен, хто приїздить до обласного центру, реєструється у відповідних органах. Знову ж таки за інформацією компетентних органів, найбільше до Хмельницького мігрує людей із навколишніх населених пунктів.
«Йду у больницю»
«Відверто кажучи, я приїжджих не люблю, - каже моя знайома журналістка Лариса, хмельничанка у четвертому поколінні, котра має польське прізвище та в побуті розмовляє переважно російською мовою. – Не люблю за те, що вони не відчувають, навіть проживши у місті не один рік, своєї причетності до нього. Це, як правило, молоді люди. Ви подивіться: вони спокійно смітять на вулиці, можуть перекинути урну, зламати нову лавочку».
Як ділиться своїми спостереженнями Лариса, ідентифікувати приїжджого можна одразу. «До нас, переважно, приїздять з навколишніх сіл, а відтак перше, що кидається у вічі - манера одягатися. Пояснити це неможливо та одразу відчутно. По-друге, приїжджого з села чи райцентру «видає» засмага людини, котра часто перебуває на свіжому повітрі і, найголовніше – вимова. Цього неможливо приховати. Навіть, якщо ти виріс у місті, та твої батьки переїхали до Хмельницького. Я не кажу, що хмельничани усі розмовляють чисто українською чи російською мовами. Та вони спокійно можуть перейти з однієї мови на іншу. До того ж, вони навряд чи скажуть: «поїхала до больниці» чи «Сірожа прівєт!». А між тим, вони зовсім не знають, що таке «чкальник», «іскорка», «балка». І ще одне: хмельничани не розповідають на увесь голос про свої проблеми, спілкуючись мобільним у громадському транспорті», - резюмує Лариса.
«Приїжджі працюють за «гроші»
За словами практикуючого психолога Тетяни Заворинської, нелюбов так званих корінних жителів до приїжджих проблема звичайна і не лише таких мегаполісів, як Київ чи Москва, а й компактних міст, на кшталт Хмельницького. «Для обласного центру неактуальна полеміка - корінний чи ні, - каже пані Тетяна, - Проскурів завжди був багатонаціональним населеним пунктом, де спокійно уживалися українці, росіяни, євреї та поляки. Залежно від певної епохи у нас домінувало те чи інше населення, тому в чистому вигляді говорити про чиїсь історичні права називатися титульною нацією обласного центру важко. Та й встановити норми, як повинен себе поводити справжній житель Хмельницького, неможливо. Інша річ - є загальні риси європейської культури та моралі. Ось саме їх і необхідно дотримуватися. Пам’ятаєте, ще з десяток років тому на автобусних зупинках громадського транспорту навіть формувалися черги, хто за ким буде заходити. Нині про це багато хто забув…».
Загалом, за словами Тетяни Михайлівни, корінне населення часто поводить себе не так активно, як приїжджі, при цьому це правило діє як у мегаполісі, так і в провінції. Саме це у багатьох місцевих жителів викликає обурення. Але статистика переконує, що приїжджі досягають набагато більших успіхів, зокрема у кар’єрі.
Ми поспілкувалися з представниками деяких рекрутингових агенцій обласного центру і дізналися, що приїжджі частіше знаходять собі роботу. Причин цьому багато, та основна - хмельничани не поспішають хапатися за першу-ліпшу пропозицію. А у цьому приїжджі не мають вибору – їм необхідно оплачувати житло. Інша справа, що вчорашнім жителям села простіше з продуктами – є батьки на малій батьківщині, які підкинуть бараболі, тому й оплата праці не така велика. Ось і виходить замкнуте коло, коли роботодавець шукає кадри з мінімальними затратами, часто не звертаючи увагу на те, який він запропонує сервіс своєму клієнту, а хмельничани, знову ж таки, стикаються з приїжджими, та відтепер - у ролі клієнтів.
«Я вже декілька років працюю на касі у піцерії, - каже Ірина, котра приїхала до обласного центру з Теофіпольського району - з усіх працівників тут немає жодного місцевого. Робота по змінах та й зарплатня невелика. Паралельно вчуся у ХУУПі на юриста. Після закінчення обов’язково залишуся в Хмельницькому. Мені батьки вже й роботу підшукали за спеціальністю в державній службі. Зараз головне - останній рік відбути та захиститися… А серед моїх знайомих корінних хмельничан немає. Навіть мій хлопець, хоча й живе в Хмельницькому, його батьки мешкають в гуртожитку у Раковому. Нічого, якось воно буде…»

Місце, де місцевих не люблять

Як не парадоксально, це місцева «толкучка». Хмельничан тут і справді не люблять. І не тому, що люди погані, а тому, що купують погано. «Будні дні у мене найгірші, - каже Артем, власник торгівельної точки на «старому базарі». – У ці дні серед потенційних клієнтів переважають місцеві жителі, а вони тиняються ринком, прицінюються, переміряють купу товару і на цьому все. Можуть через тиждень прийти і знову вагатися: купувати чи ні? Із заїжджими у цьому плані простіше: у них список необхідних покупок та ліміт часу».

Хто нами керує

Ані голова Хмельницького виконкому з 1980 по 1990 рік Іван Бухал, ані покійний мер Михайло Чекман, котрого багато хто вважає реформатором, хмельничанами не були. Усі вони приїжджі. Серед нинішнього складу місцевої мерії, бодай найменшим хмельницьким корінням може похизуватися лише заступник міського голови Ірина Ковальчук та керуюча справами виконавчого комітету Людмила Черевченко. Вони обидві народилися в обласному центрі.
А ось, до прикладу, перший заступник мера Хмельницького Олександр Вінніков народився в селі Оране Іванківського району Київської області. Заступник Сергія Мельника Григорій Давиденко, котрий курує гуманітарні питання, народився в селі Котельна, Полтавської області. Ще один заступник міського голови “регіонал” Анатолій Лаврентій народився у місті Павлодар у Казахстані. Заступник мера Іван Прокопець - у селі Бережниця, Дубровицького району, Рівненської області. Найближче до обласного центру народився нинішній міський голова Сергій Мельник - у селі Моломолинці Хмельницького району.

Що ніколи не зроблять справжні хмельничани

Таку кумедну підбірку склали на одному із хмельницьких форумів. Отож справжній корінний хмельничанин:
0) каже "Хмельницький", а не "Хмельницьк "!!!;
1) не працює двірником, вахтеркою, прибиральницею, ( за рідкісним винятком);
2) не їсть насіння на вулиці;
3) не стає посеред проходу в підземці щоб розглянути квіти, а відходить убік, поступаючись дорогою;
4) не особливо цікавиться особистим життям місцевих начальників (хто де полюбляє відпочивати, чиї діти з ким зустрічаються);
5) рідко "лазить" товкучкою задля того, щоб "скупитись";
6) не є завсідником гучних розважальних акцій "на честь чогось";
7) не обростає кредитами;
8) не робить щороку модний ремонт;
9) ЛЮБИТЬ своє місто, а не бачить у ньому лише джерело соціальних і комунальних благ;
10) купує картоплю на базарі;
11) читає й іноді купує книги "на паперових носіях";
12) знає або пам'ятає, що таке "Зірочка", "Івушка", "Мурашник", "Старий Базар", "Кавказ ",...;
13) не має вдома фотоальбому в якому є фото на зразок "баба в труні зліва", "труна з бабою в церкві" …;
14) не вішає після весілля на балконі "гільце";
15) не нюхає туалетний папір при купівлі, не вважаючи його запах головною перевагою;
16) не кидає недопалків та картопляне лушпиння в унітаз, а новорічні ялинки не намагається запхати в сміттєпровід, знаючи що це згубно для системи і це все там НЕ розчиняється;
17) НІКОЛИ не жив у гуртожитках заводів "Темп", "Катіон", "Радіозавод ",...( за рідкісним винятком);
18) не знає як "сапати", "підгортати" і що таке "сівалка", "крупорушка" і т.д. (за рідкісним винятком);
19) знає, навіщо в туалеті зливний бачок, і не забуває ним користуватися;
20) на вихідні залишається в рідному місті.
Як пишуть самі форумчани, цей список можна продовжувати до безкінечності…