Тисячі юних доль, понівечених рашизмом

Згідно з офіційною інформацією, опублікованою пресслужбою Офісу генпрокурора України, від 24 лютого 2022 року в нашій країні загинуло 494 дитини та понад 1 035 отримали поранення різного ступеня важкості. Проте точних цифр поки не знає ніхто, адже на тимчасово окупованих рашистами територіях з’ясувати цю інформацію майже неможливо. Але робота в цьому напрямку триває.

Також ювенальні прокурори зазначають, що найбільше постраждало дітей у Донецькій області – 472, Харківській – 284, Київській – 129, Херсонській – 113, Запорізькій – 91, Миколаївській – 89, Дніпропетровській – 83, Чернігівській – 71, Луганській – 67.

«Ти не можеш називати себе українцем»

Чимало дітей стали заручниками розв’язаної путінською росією війни. І це стосується не лише тих, які жили у сім’ях, але й малюків та підлітків, котрі перебували в інтернатних закладах, будинках малят. Українська влада намагається відстежувати переміщення своїх юних мешканців, з’ясовувати їхнє місце перебування. Проте рашисти роблять усе, щоб заплутати сліди викрадених маленьких українців. Була інформація, що їх помітили аж на Далекому сході. До прикладу, 21 квітня 2022 року до Владивостока росіяни доставили 308 депортованих маріупольців, 90 з яких – діти.

Україна має інформацію щодо місця перебування 19 498 дітей, вивезених росією. Про це повідомив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Також він зазначив, що росіяни всиновили 365 українських дітей.
За словами Лубінця, російські сім'ї за кожну прийняту українську дитину отримують 28 тисяч рублів на місяць (близько 300-400 доларів), а якщо дитина з інвалідністю – 156 тисяч рублів (приблизно 2 000 доларів).

Виходить, мешканці рашистської федерації можуть непогано заробити на українських малюках. Цікаво, хто контролює умови їх проживання, ставлення нових «батьків» до наших дітей? Чи це нікого не турбує? Найжахливіше те, що у цих дітей можуть бути батьки, бабусі, дідусі, інші родичі, з якими за непередбачуваних обставин їх розлучили. Або ж навмисно рашисти вирвали у них синів і донечок, онуків та племінників…

Чимало українських дітей стали жертвами маніпулювання пропагандистів рф. Їх використовували як інформаційний об’єкт, змушуючи говорити заготовлені тексти.

Омбудсмен розповів про випадок усиновлення хлопчика Сергія з-під Маріуполя. Він став жертвою збройної агресії рф двічі. Вперше - в 2015 році, коли його товариш приніс міну, і вона вибухнула. Той хлопець загинув, а у Сергія пошкоджені обличчя, око, нога. Потім – у 2022 році, коли Маріуполь і навколишні села були окуповані, хлопця затримали російські військові, привезли в Донецьк, де він перебував у приміщенні лікарні. 15-річному хлопцю сказали, що вивезуть на територію росії, проте він заявив, що не хоче туди. Його батьки померли, але є рідна сестра в Запоріжжі, є сім'я, яка хоче його забрати. Але Сергія все ж вивезли у Ростов.

«Прилітає Львова-Бєлова, формує групу з 37 дітей. І він у складі цієї групи прилітає в москву. Записується купа пропагандистських роликів, як українські діти дякують російським військовим за те, що вони їх врятували. Насправді все це муляж, картинка. Потім відбувається процес так званого усиновлення, коли просто так: ти – в ту сім'ю, а ти – в оту. Російські сім'ї вже були підготовлені», – зазначив Лубінець.

Як повідомив Дмитро Лубінець, Сергія привезли в сім’ю, де вже було троє дітей. Із ним ніхто не спілкувався, умов для нього не створили. «Йому одразу сказали, що він не може називати себе українцем, використовувати українську мову. Має бути вдячний російській державі за те, що він там», – розповів омбудсмен. На щастя, 19 грудня минулого року Сергій повернувся в Україну. Це вдалося зробити в першу чергу завдяки тому, що він сам надіслав сигнал, що хоче звідти виїхати.

І таких історій чимало. Проте не всі вони зі щасливим фіналом. Але сподіваємося, що Україна поверне додому всіх своїх маленьких громадян.

Щоб війна не залишилася з дитиною

Інша проблема – психологічні та фізичні травми, які отримали наші діти під час війни. До лікування останніх підключилося чимало фахівців з різних країн світу. Так само активно відбувається їхня реабілітація. Проте мова лише про тих дітей, які перебувають на підконтрольній Україні території.

Що ж стосується психологічного здоров’я, то війна може накласти свій негативний відбиток на їхнє майбутнє. Особливо тих дітей, які пережили насильство або були свідками загибелі рідних, довго перебували у стресовому стані. Про це розповіла дитячий і підлітковий сімейний психолог, кандидат психологічних наук, доцент Тетяна Матвійчук.
Вона зазначає, що залежно від того, в якому соціальному середовищі перебували й перебувають діти під час стресових ситуацій, і залежатиме їхній майбутній стан. Якщо воно сприятливе, а також батьки, інші люди мають досвід стабілізації, уміють повертатися до стабільного життя, не панікують, підтримують дитину, то вона не матиме у майбутньому важкого посттравматичного синдрому, негативні події не стануть для неї «червоним прапорцем» надалі у житті. Інша справа – коли дівчинка чи хлопчик перебуває у тривожному стресовому середовищі в оточенні дорослих, котрі панікують, котрі й самі мають посттравматичний розлад.

«Потрібно пам’ятати просте правило, як у літаку, на пожежі чи в іншій небезпечній ситуації, коли ризик для життя існує для всіх: спочатку маску надіваємо собі, а потім - близькій людині. Адже якщо щось станеться з вами, хто надасть їй допомогу? Тож від дорослих, їхньої поведінки, уміння реагувати та правильно поводитися під час стресової ситуації та після неї у найбільшій мірі залежить, чи матиме негативний вплив на дитину подія, яка трапилася», – пояснює фахівець.

Тетяна Матвійчук зазначає, що на те, як війна може відбитися на психології дитини в майбутньому, впливає чимало факторів: місцеперебування, стать, вік, середовище, риси характеру, пережитий стрес, досвід виживання, виходу з небезпечної ситуації тощо. «Потрібно готуватися до того, що психологічна допомога як маленьким українцям, так і дорослим після нашої Перемоги потрібна буде роками. Психологічні травми можуть передаватися й у наступні покоління, впливати на подальше життя, сприйняття світу», – переконана психологиня.

Також вона радить дорослим спостерігати за своїми дітьми. І якщо стануть помітні зміни, яких раніше не було, негайно бити на сполох та звертатися до сімейного лікаря, педіатра, невролога чи психолога. «Варто звертати увагу на такий симптом як порушення сну – його відсутність або сонливість, жахливі сновидіння чи скрикування під час спання. Недобре, якщо відбуваються зміни у харчуванні: відмова від того, що полюбляли раніше, важко ковтати або жувати тверду їжу, забагато їсти. Серед інших симптомів – небажання спілкуватися з тими, з ким охоче це робили, агресія, плаксивість, зникнення бажання займатися улюбленим хобі, що приносило задоволення. А також – фізіологічні симптоми: енурез, заїкання тощо», – каже пані Тетяна.

Діти майбутнього

На долю українських дітей замість щасливого дитинства випали важкі випробовування. Багато хто став дорослим у зовсім юному віці. Чимало українських хлопчиків і дівчаток активно допомагають нашим Захисникам.

І про те, що нашу націю не зламати, як приклад варто навести фото, в якому маленький хлопчик міцно тримає за руку бійця. Воно зроблене жінкою у 423-й маршрутці, що курсує з Києва в Бучу. Її син побачив військового і раптом запитав, чи можна потримати його за руку. Отримавши згоду, сидів і тримав потім усю дорогу, гордий і поважний. Ця світлина облетіла багато соцмереж. І немов відчуваєш, споглядаючи світлину, як у цій руці та ручці козацький дух, сила пращурів обмінюються і збагачуються у поколіннях. Наче кров переливалася від дорослого до маляти і навпаки. Й формувалися на очах вдячність, мужність, віра в майбутнє. Міцніли й доповнювалися, збагачуючись, українські прадавні коди.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.