Переможниця телепроекту «Від пацанки до панянки» допомогла реставрувати православний цвинтар на Хмельниччині

Село Притулівка розкинулося у мальовничій місцевості на межі Дунаєвецього та Новоушицького районів. Свого часу село входило до так званої Миньковецької держави. І хоча за своєю територією вона не перевищувала 200 квадратних кілометрів, проте була добре відомою у Російській імперії та за її межами. Пан Мархоцький перетворив свою власність (одне містечко, і 19 сіл) на міні державу. На десятиліття випередивши час, звільнив селян від кріпацтва. Був меценатом наук, культури та мистецтва.
Нині група ентузіастів намагається відродити Миньковецьку державу, реставруючи пам'ятники старовини. Одним із них є кладовище неподалік села Притулівка. На цьому православному цвинтарі ховали з 1840 по 1870 роки.
Волонтеркою була переможниця телепроекту «Від пацанки до панянки»
«Мій учень Павло Нечитайло дізнався про польську фірму, котра реставрує цвинтарі, - розповідає керівник науково-дослідного центру мархоцькознавства Володимир Захар'єв. - Ми познайомилися. Вони приїхали. Уклали договір на реставрацію. Гроші отримали від польсько-американської фундації».
Загалом польське товариство «Magurycz» займається реставрацією кладовищ 24 сезони. Притулівський цвинтар був їх 123 відреставрованим цвинтарем.
«Основною робочою силою були волонтери з семи міст України і Польщі. Всього близько 40 чоловік. З-під Києва приїхала дівчина. Про себе розповідала мало, працювала гарно. Одного разу ми пішли в село, і дітлахи її впізнали. Виявляється Юля Балаєва була переможницею телепроекту першого сезону програми «Від пацанки до панянки», - каже Володимир Захар'єв.
«Я просто не хотіла, щоб про це знали, - згодом розповість Юля. - А для чого? Я звичайна дівчина».
На притулівському цвинтарі свого часу було поховано від 100 до 150 людей. На початок реставрації на кладовищі стояло всього п'ять хрестів.
Хрести доводилося складати, як конструктор
«Роботи велися два тижні, - розповідає Володимир Захар'єв. - Жили у наметовому містечку, їжу варили на вогнищі. Вище кладовища протікав струмок. Вода у ньому була настілки чиста, що ми використовували її для приготування їжі. Більшість хрестів довелося викопувати, а згодом складати, як конструктор. З часом могили попровалювалися, тож під надгробки клали каміння. На жаль, на кладовищі збереглися не усі хрести. Люди казали, що за радянських часів один чоловік забирав хрести, перетісував їх, і продавав».
Панахиду на частково відреставрованому цвинтарі відправили аж три священики. Пояснення досить просте. У селі Притулівка Українська православна церква Московського патріархату. В Отрокові, що за кілька кілометрів від Притулівки - церква Київського патріархату. А реставраційні роботи проводили поляки. Тож панахиду відправив і ксьондз.
Після освячення навіть провели театралізоване дійство. Молоді актори з Хмельницького намагалися відтворити ритуал поховання, яке придумав сам Мархоцький. Проводячи паралель з життям і смертю, дійство починалося на заході сонця, і продовжувалося у сутінках.
«В першу чергу, це наша пам'ять,- каже Володимир Захар'єв. - Свідчення тієї епохи. Оскільки ми розвиваємо Миньковецьку державу як об'єкт зеленого туризму, то відреставрований цвинтар буде одним з її об'єктів».
Наступного року польські реставратори поставили за мету повністю закінчити реставрацію притулівського цвинтаря.