Чому діти крадуть та як з цим боротися - поради психолога

Чому діти можуть і хочуть взяти чуже, пояснює психологиня Юлія Підопригора.

«У дітей різного віку різні мотиви вчиняти крадіжки. Найменші, у віці 3-5 років, можуть і не розуміти, що беруть чуже і що це недобре. І тут дуже важливо для дорослих не проґавити цей момент, дохідливо пояснити, що так робити не слід. Правильне виховання буде запорукою того, що проблема не з'явиться і не поглибиться у майбутньому», – каже спеціалістка.

Фахівчиня радить у жодному разі не сварити дитину. Особливо, якщо крадіжка сталася вперше. Бо тоді у дитини може з'явитися агресія, злість, виникнути відчуття, що вона погана. І на цьому фоні крадіжки можуть повторюватися.

«Дитині важливо розуміти, що вона хороша, – продовжує Юлія Підопригора, – інакше може змиритися з тим, що вона погана, і діяти відповідно. Загалом, діти здатні до двох крайностей. Або дуже старатися догодити батькам, показати, які вони хороші, і в результаті це може призвести до неврозів. Або ж змиритися з тим, що вони погані, бо дорослі їх звинувачують. І тоді спрацьовуватиме захисний механізм. Тому важливо не «навішувати» на дітей ярлики, щоб не спровокувати ці крайнощі. Якщо дитина повторює крадіжки, точно знаючи, що вчиняє неправильно, тоді вже треба звертатися до фахівців».

Наступною віковою категорією, за словами психологині, є діти від 6 до 10 років. «Діти йдуть до школи. Їм кортить зробити, спробувати щось таке, що до цього не робили. Тут важливо поговорити з дитиною про скоєне, показати, що помічають її поведінку. Замість покарання краще спрямувати зусилля на виявлення потреби дитини, що стоїть за її крадіжкою. Адже в дітей у цьому віці не така вже й потужна сила волі, щоб їй протистояти. Вони не можуть встояти перед спокусою взяти те, що їм сподобалося, або наслідують однолітків», – каже пані Юлія.

За словами спеціалістки, дуже важливо, щоб дорослі не ставили ярлики, мовляв, дитина – злочинець, бо вкрала. Не сварили, не залякували, не принижували, не засуджували дитину. Потрібно спокійно пояснити, чому не варто так робити. Вчитель також не повинен виносити на загал проблему з конкретною дитиною, а має поговорити з нею наодинці. Або ж залучити шкільного психолога чи поділитися з батьками, пояснивши, як треба діяти. А ще – важливо, як дитина буде реагувати після того, як їй пояснили, що красти не можна.

«У підлітків можуть з'являтися нові мотиви для крадіжок, – продовжує психологиня. – В їхньому житті однолітки мають дуже великий вплив. Для дитини стає надзвичайно важливим бути частиною певної групи, бути «своїм» у ній. І вона болюче сприймає, якщо її не приймають. Крадіжки «на слабо» можуть відбутися, навіть якщо вона не хоче цього робити. Але так закомандувала «зграя». До речі, не лише поцуплення чужих речей чи грошей може бути внутрішніми справами такого угруповання: буває, що так відбувається «знайомство» з наркотиками, алкоголем».

Також мотивом для вчинення крадіжки може бути булінг (цькування) з боку однолітків чи старших школярів. Коли у дитини вимагають гроші, а в неї немає, вона може почати красти їх у дорослих, батьків, однолітків. «На жаль, батьки не дуже вірять дітям, котрі розповідають, що у них вимагають гроші, – каже психологиня. – Така недовіра з їхнього боку негативно проявляється на дитячій поведінці».

Ще однією причиною крадіжок для дітей підліткового віку може стати повна відсутність кишенькових грошей. Адже вони вже мають певні бажання щось придбати, накопичити, сходити в кафе тощо. «Великою помилкою дорослих стає рішення позбавити дитину кишенькових грошей, коли її упіймали на крадіжці, – пояснює Юлія. – Це аж ніяк не вмотивує її більше не красти, а навпаки, спровокує нові крадіжки. У підлітків може статися розрядка агресії, що накопичилася, несвідома помста батькам. Також спровокувати неправомірні дії може недостатня увага з боку дорослих, батьків. Це такий собі спосіб дитячої психіки привернути до себе увагу. Мовляв, краще нехай мене поб'ють, насварять, але помітять, що я є. Це результат здебільшого несвідомої мотивації».

Пані Юлія впевнена, що батьки чи інші дорослі можуть дати можливість дитині заробити. Звичайно, не на буденних домашніх обов'язках, як-от миття посуду чи прибирання. Заробітком може бути допомога надрукувати якісь матеріали, ведення сторінки в соцмережі, посильна участь у домашньому бізнесі, якщо він є, та інших видах діяльності. Тоді дитина буде знати ціну грошам, а також мати зароблені кишенькові гроші і менше просити.

«Є крадіжки як симптом певного неблагополуччя дитини або недостатньо розвинутої сили волі, – продовжує Юлія Підопригора, – а є психічне захворювання, яке не пов'язане з вихованням. Це – клептоманія, пристрасне бажання що-небудь вкрасти, яке супроводжується викидом великої кількості адреналіну та надзвичайним рівнем задоволеності. І якщо в дитини сформувалася така звичка, виховні бесіди, поради, вказівки тут вже не допоможуть. Захворювання лікують виключно психологи чи психіатри, нерідко навіть медикаментозно. До речі, клептоманію не класифікують як злочин, її вважають психічним розладом».

Як відрізнити, що звичайна крадіжка є наслідком клептоманії? Фахівчиня назвала деякі з ознак:
* після крадіжки виникає почуття провини;
* вкрадена річ не має жодної цінності (потім її викидає або повертає);
* крадіжка не планується завчасно;
* краде завжди сам (сама);
* крадіжка не заради того, щоб привернути увагу, – це спокуса.
* чим більший рівень небезпеки, тим бажаніша спокуса, не може протидіяти;
* клептоман може не пам'ятати, як крав, бо може перебувати у стані афекту;
* у клептоманів підвищується тривожність, коли з ними проводять виховні бесіди про недопустимість крадіжок.

За словами психологині, клептомани можуть красти як хронічно, так і зрідка. Бажання красти виникає сильніше, коли збільшується напруження в житті.

Щоб запобігти проблемі з дитячими крадіжками, потрібно правильно виховувати дитину з раннього віку. «Якщо вже говорити про профілактику крадіжок у дітей, то те, що реально можуть робити батьки, – це намагатися задовольнити потреби дітей як економічні (давати кишенькові гроші, за можливості купувати необхідне дитині), так і емоційні: проводити більше часу з дитиною, приділяти увагу, слухати і підтримувати її. Але не можна також повною мірою стверджувати, що дитячі крадіжки є наслідком поганого батьківського виховання. Тобто буде чи ні дитина красти, не залежить від кількості виховних бесід. Але важливо, щоб дорослі не залишалися наодинці з цією проблемою та не соромилися звертатися до фахівців за підтримкою», – зауважила Юлія Підопригора.

Читайте також: