Як допомогти дітям забути пережите та адаптуватися до рідного дому - поради психолога

З початку повномасштабного вторгнення російських військ на нашу землю тисячі українських сімей, тікаючи від війни, змушені були шукати прихистку в інших областях, країнах. Вже там декотрі діти встигли опанувати мову, адаптуватися в місцевих школах, знайти нових друзів, звикнути до побуту та звичаїв. Проте у багатьох родин з часом настає певна межа, обставини чи непереборне бажання повернутися додому. Це знову хвилювання, зміни, тривога та невизначене майбуття…

Найбільше ці переїзди впливають на дітей, бо вони не приймають самостійні рішення, а виконують ті, які за них приймають дорослі. Про проблеми адаптації дітей після повернення додому, як допомогти їм знову жити в рідній оселі, на що бажано звернути увагу ведемо мову з дитячим і підлітковим психологом, кандидатом психологічних наук з Хмельницького Тетяною Матвійчук.

– Пані Тетяно, при спілкуванні переселенці часто скаржаться на те, що після повернення додому діти проявляють агресію, скаржаться на самотність, у них виникають проблеми з навчанням, вони бояться повітряних тривог. Як уникнути негативних тенденцій в майбутньому, на що слід звернути увагу дорослим, щоб дитина швидше адаптувалася після повернення додому?

– У першу чергу дорослі мають для себе визначити, які емоції, хвилювання, відчуття у них самих з'являються при думці про рідний дім, при поверненні до нього. Адже спочатку цю умовну «маску» вони мають приміряти на себе, як вони реагують на події, щоб краще зрозуміти, що відчуватимуть їхні діти в такій самій ситуації. Батьки мають замислитися, чи готові вони самі до повернення додому. Чи не занадто вони тривожні. Бо їхня тривога цілком ймовірно може передатися й малим. Діти здатні зчитувати емоції з облич мами й тата, відчувати, коли дорослі хвилюються. Дуже важливо, щоб батьки, перш ніж повернутися додому, обговорили своє рішення з дітьми. Пояснили, чому вони прийняли таке рішення, наскільки це необхідно і важливо для них усіх. Можна наголосити, що вдома нині безпечніше, ніж було на початку війни. А також потрібно попередити дітей про імовірну небезпеку, певні обставини – звуки повітряної тривоги, обстріли, відсутність світла тощо, які можуть чекати на них удома. Діти мають знати, до чого бути готовими, що може трапитися в колись звичному, добре знайомому їм рідному помешканні.

– У пам'яті дітей, особливо тих, хто мав досвід перебування під час обстрілів, межи двох стін вдома або в підвалі, ці місця – доволі потужний тригер. Як їм допомогти позбутися цих страхів?

– Дорослі неодмінно мають поговорити з ними, знаючи, які емоції виникають у малюків, підлітків, коли вони перебувають чи перебуватимуть біля цих місць або споруд. Можливо, варто обговорити з дітьми чи потрібно якось оновити, змінити ті речі, предмети, які нагадують про пережите. Разом прийняти рішення. До прикладу, змінити
колір дверей, зробити ремонт, додати декору, переставити меблі тощо. Також пояснити дітям, де вони будуть у безпеці. Можливо, за бажанням, залучити їх до облаштування сховища, щоб вони власноруч приготували необхідні речі, улюблену їжу… Доволі потужною підтримкою для дітей знову повернутися до звичного життя в рідному домі можуть стати друзі, однокласники, які залишалися тут. Адже страх, розділений з іншими, вже не є таким страшним.

– Які поради можна дати батькам, котрі вирішили разом з дітьми повернутися до свого дому? Чи є якісь застереження?

– Це залежить від того, де і який час вони жили подалі від нього. Чи мають діти досвід життя в окупації, під обстрілами, чи доводилося їм пережити втрату близьких, знайомих або незнайомих людей. Тут все індивідуально. Одній дитині потрібно звикати до свого колишнього помешкання поступово, час від часу на кілька годин чи діб приїжджати туди, щоб адаптуватися. Іншим же не потрібно цього – вони можуть одразу переїхати, не відчуваючи тривоги і страху. У просторі, в якому довелося жити декотрим дітям, було багато руйнувань. І знову ж таки, важливо завчасно проговорити з дитиною, що їй, можливо, доведеться там ходити, щось бачити, а щось зберігатиметься у пам'яті. Ми повинні бути чесними з дитиною. Але якщо зміни в її поведінці негативні, варто звернутися по допомогу до фахівця – педагога, шкільного психолога чи фахового спеціаліста.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте також: Найважче для Ольги Бутової з Сумщини було – розбудити сина і сказати, що почалася війна