Зазирніть у дитячі очі: про емоції та переживання - у світлинах фотовиставки «Діти повномасштабної війни»

У кожного з дітей свій тригер: хтось втратив дім, хтось найрідніших, хтось домашнього улюбленця, хтось до смерті нажаханий вибухами й побаченими руїнами. Більшість з них, залишивши рідні домівки, наражаючись на серйозні небезпеки, їхали у невідомість, до відносно безпечних місць України чи за кордон. Хтось дуже болісно пережив ці переїзди, а хтось через надто юний вік ще не усвідомлював, що відбувається. А дехто навіть ще не народився. Усі вони – діти повномасштабної війни.

Їхні емоції, переживання, страхи й навіть мрії доволі красномовно передають світлини фотопроєкту львів'янок Любові Куртяк та Ольги Шахник. Місяць фотовиставка «Діти повномасштабної війни» проходила у Центрі Шептицького. А незабаром буде опубліковано низку репортажів та документальний фільм з історіями дітей та їхніх родин, котрі прожили і досі проживають виклики та всю трагедію війни і травм, психологічних зокрема.

Кожна історія залишає болючий слід в серці щирої українки Любові Куртяк

Любов Куртяк з шістнадцятирічного віку співпрацювала з громадськими організаціями, які опікувалися дітьми із соціально вразливих категорій. Їй завжди хотілося, щоб усі зростали щасливими, були захищеними, мали змогу розвивати свої здібності. За першою освітою жінка художниця, навчалась у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Труша. Хоч змалку мріяла малювати й мала до цього неабиякий хист, життя повело маркетинговими й комунікаційними шляхами. Нині Любов завершує магістерську програму з медіакомунікацій в Українському католицькому університеті, очолює комунікації Академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів», а раніше керувала комунікаціями у проєкті «Чубай. Україна. Любов. Поети» та одним із проєктів «Колискові для Олекси».

Під її комунікаційною егідою проходило й проходить безліч освітніх і соціальних проєктів.
З початком повномасштабного вторгнення Любов започаткувала проєкт «Школа відповідального блогерства» для дітей-переселенців, які втекли відвійни до Львова, та координувала проєкт громадської організації «Платформа трансформації» «Школа вихідного дня». Шукала викладачів, які б підтягували академічну складову, психологів, щоб пропрацювали ментальний стан дітей, приміщення, де можна було б перебувати безпечно, обов'язково з укриттями. Тривалий час вона була не лише координаторкою, а й викладачкою, асистенткою викладача. Співпрацювала з управлінням соцзахисту і, зрозуміло, дуже багато спілкувалася з дітьми та їхніми батьками. «Близько 250 маленьких переселенців у перші три місяці повномасштабної війни пройшли через мене, — ділиться жінка. Кожна історія боліла і ніяк не полишала. Я збагнула: про дітей, проблему їхнього ментального здоров'я, те, що вони прожили і проживають, потрібно не просто говорити – кричати. У нас, дорослих, панічні атаки, безсоння й інші симптоми, зумовлені стресом. А діти? Вони ж теж не виключені з інфополя і в рази сильніше все переживають».

Під кожною світлиною історія звіданого

Любов Куртяк почала записувати інтерв'ю і знімати відео про дітей, які через російське вторгнення щонайменше втратили дім, а декотрі з них і рідних. «Є історії, згадуючи які й досі до горла підступає ком, — зізнається авторка. – Абсолютно різні трагічні обставини, спровоковані війною: у когось загинув батько, у когось він воює, у когось згоріла домівка і він доглядає бабусю. Пригадую одну родину: тато і донька, яким вдалось виїхати за кілька спроб з допомогою волонтерів з-під Маріуполя. Мама обрала росію і не відпускала донечку, тому тато вимушений був втікати від війни з дівчинкою таємно. А після приїзду у Львів намагався позбавити дружину батьківських прав».

Проєкт, який фактично є частиною дипломної роботи магістерки, продовжуватиметься. «Зараз монтуємо історії, вирізаємо, транскрибуємо, - ділиться Любов. – Хочемо, щоб ішли субтитри англійською. Світ мусить знати правду, що прожили і продовжують проживати українські діти». До слова, жінці допомагають троє її дітей.

Мрії маленьких озвучують мами

З центром «Незламні матусі», який виник теж у часі війни й не має аналогів в Україні, Любов почала співпрацю влітку.Він створений для жінок з маленькими дітьми і при надії. Саме діти цього центру – герої фотопроєкту «Діти повномасштабної війни». Історія кожної коротенько описана на картці під фотографією, а також зазначені прожиті страхи і дитячі мрії. «Якщо дитина дуже маленька, розповідь відбувається через маму. 5-6-річні розповідають самі. Найбільше, що мене вразило, — у них у всіх однакові рефлексії: кожен з них не приховує, що боявся найбільше за час війни уже тут, у відносно мирному Львові, коли чулися звуки вибухів, а не там, під обстрілами. Не існує безпечного місця в цій війні, яку росія розпочала проти нас», - упевнена львів'янка.

 Фотографувати дітей для виставки було доволі нелегко, зізнається ініціаторка проєкту. Хотілося гукнути кожному: «Подивися в ці очі, бачиш, скільки в них болю!»

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.