ye-logo.v1.2

В них для матері завжди «все добре»: як батько та донька з Хмельниччини захищають Україну

Суспільство 13450
Батько з донечкою наближають Перемогу
Батько з донечкою наближають Перемогу. Фото: з сімейного архіву

З добровольцями на позиції виїздить і їхній син.

На вечір 24 лютого 2022-го у 19-річної Єлизавети Жили був квиток додому, до Хмельницького, із Ірпеня, де працювала в одній із ветеринарних клінік. Студентка-другокурсниця Білоцерківського національного аграрного університету із запровадженням дистанційки – у зв'язку з пандемією коронавірусу – поєднувала навчання з омріяною роботою.

Дівчина змалку любила тварин, опікувалася своїми папугами, проводила час із різними сусідськими домашніми улюбленцями. Тож попри те, що мала хист до чи не усіх дисциплін, а відповідно й багатообіцяючі можливості знайти себе у найрізноманітніших галузях, вибір був очевидний. Хоча батько, власник підприємства з вентиляції й кондиціонування, вірив, що донька піде його стопами. Не обрала донька й мамину стезю, та – досвідчений оталаринголог-онколог. «Ви прищепили мені розуміння найголовнішого, - сказала якось, - що свою роботу слід, перш за все, любити, щоб вона була захопленням, стилем життя». Дівчинка ж бо не раз побувала на роботах у найрідніших і бачила, наскільки дорожать і горять ті ними.

Днями дівчина відзначила день народження

…У той день виїздити все ж не наважилася. Пекельний жах, принесений російською навалою, виганяв із міста мирних мешканців. Сльози, відчай, паніка… Підірвані мости, окупація, обстріляні колони автівок, в яких вибиралися люди, маленькі діти. Ніколи не піде з пам'яті, як під шквалом мінометних обстрілів залишали зболене війною місто. Аж 6 березня рідні видихнули з полегшенням: Ліза врешті у Києві. «Їдь додому», - наполягала-впрошувала ненька. «Приїду, якщо не знайду, чим бути корисною тут...» - повільно готувала смілива юнка до свого рішення.

Ліза приєдналася до лав столичної тероборони. Вже зовсім скоро безстрашна парамедикиня рятувала життя наших Захисників у найгарячіших точках. Свідомо приховувала від батьків локації, боялася, щоб не хвилювалися. Лише старший брат завжди знав правду. «Віталію, ти ж знаєш, де сестра. Відправ, будь ласка, посилку», - наполягала ненька. Так віднаходили адресантку передачі із дому й в Краматорську, і в інших місцях...

Невдовзі до ЗСУ приєднався й батько Лізи, офіцер запасу, артилерист. За плечами ж бо військова кафедра Чернівецького національного університету. Трудову діяльність уродженець Городка Тимофій Жила розпочав вчителем фізики. Пробуючи себе у все нових царинах, креативний, здібний, підприємливий подолянин врешті заснував своє підприємство. Доволі потужне сьогодні дітище функціонує вже, як мовиться, з механізмом годинника. Підстраховує й 24-річний син Віталій, який вже кілька років допомагає розвивати сімейну справу. При найменшій нагоді, бодай онлайн, намагається тримати руку на пульсі діяльності фірми, яку розвивав понад десятиліття, Тимофій Віталійович. Втім, поки що для нього найголовніша мета – Перемога. Тож наближають її з побратимами з усіх сил.

Після підготовки у Львові у воєнному житті взводного з позивним «Сквозняк» (через діяльність підприємства, а зовсім не тому, що не вміє дотримуватися слова) розпочалися фронтові дороги Донеччини. «У чоловіка, як і в доньки, для мене винятково «все добре», - розповідає Марина В'ячеславівна. - Чомусь у справжніх бійців так завжди: розповідають – як на курорті, а що насправді звідують – знає лиш Всевишній». Вже, дасть Бог, після Перемоги затишними сімейними вечорами вони розповідатимуть найріднішим про пекло цієї страшної війни. А потім у них будуть звичні традиційні сімейні подорожі. Жили так люблять розробляти цікаві туристичні маршрути, відкривати для себе щоразу нові місцини. Як магнітом притягують їх історичні й архітектурні цікавинки, довершені витвори природи. Остання спільна подорож була ще до коронавірусу. В Норвегію. «Ми уже в телефонному режимі плануємо з чоловіком післяпереможну поїздку, - ділиться Марина. – Він, як завжди, займатиметься логістикою, я – пошуком житла й цікавинок у місцях, де будемо зупинятися».

Справжній чоловік завжди стверджує, що все добре

Допоки ж Тимофій – на передовій. Ліза навчається за індивідуальним графіком, бо продовжує служити парамедиком. Зараз в стабілізаційному пункті. Віталій уже кілька разів виїздив на бойові позиції з добровольчими батальйонами. Ну а Марина, попри те, що ніколи не була затятою вірянкою, молиться, аби живими й неушкодженими повернулися додому її найрідніші і всі наші Захисники. Аби якомога швидше переможним небом усміхнулася рідна Україна.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую