Територія гідності та свободи: Україна вкотре бореться за одвічні цінності

Це свято започаткували в 2014 році, але передумови його були набагато раніше. Адже споконвічно українці славилися, насамперед, своєю волелюбністю, рішучістю та мужністю. Легенди та оповіді про хоробрих козаків, безстрашних запорожців, відважних чумаків та їхніх земляків – трударів-хліборобів і донині розповідають чимало про їхнє життя-буття, славетні подвиги та звитягу. Проте найголовніша риса, яка об'єднувала й донині гуртує всіх нас, – бажання жити на своїй, Богом даній землі, без кайданів, панського ярма та царсько-імперського поневолення.

І вкотре боротися за свої одвічні цінності, нагадати, що Україна – це територія гідності і свободи, нам довелося вже на початку ХХІ століття. В 2004-му році Святом Свободи став наш Майдан, який зібрала Помаранчева революція. Тоді хвиля загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків й інших акцій громадянської непокори була спрямована проти свавілля влади, яка намагалася сфальсифікувати результати другого туру президентських виборів та оголосити президентом Віктора Януковича. Проте народ вийшов на Майдан сказати своє «Ні» злочинній схемі. Це був непростий іспит для України, але українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Відтак, завдяки народній небайдужості, після рішення Верховного суду було проведено повторне голосування другого туру, в результаті якого Президентом України став Віктор Ющенко. Він і встановив свято – День Свободи, яке з 2005 року святкували щорічно 22 листопада.

Проте, на жаль, влада, встановлена тоді в нашій державі, не змогла виправдати та реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством. Згодом наступним Президентом України став Віктор Янукович. За його каденції День Свободи в Україні скасували і об'єднали з Днем Соборності.

День Свободи, але вже з додаванням Гідності, відновив наступний Президент України - Петро Порошенко. Цьому передували події 2013-2014-х років, Революції Гідності і початок неоголошеної війни росії проти України, окупація росіянами Кримського півострова і кількох обласних центрів на сході України. Відтоді свято відзначаємо щорічно 21 листопада.

Народ, який знає смак свободи, неможливо перемогти, вважає доктор історичних наук, професор Ярослав Грицак.

«В Україні неможливий путін. У росії неможливий Майдан. Дві різні політичні традиції. Колись публіцист Анатолій Стреляний дуже добре історично сформулював: «Козаки є і в Україні, і в росії. Маємо запорізьких козаків, донських козаків, яїцьких козаків, уральських козаків… Але є дуже важлива річ. Ви можете спокійно написати історію росії без російських козаків. Ви не можете написати українську історію без козаків». Тому що історія росії — це що? Це історія держави російської: історія імператорів, вельмож і все інше. Це історія, яка пишеться зверху вниз. Історія України пишеться знизу вверх, бо це історія самореалізованого суспільства. Це два різні способи писання, думання, існування», – переконаний історик.

Без сумніву, український народ має гідність. «Для нас рабство – приниження. Втрата свободи – це втрата честі. Втрата честі – це втрата серця. Втрата серця – це втрата душі. А втрата душі для нас – це втрата життя. Тому ми готові боротися ціною власного життя», – наголошував президент Зеленський незадовго до повномасштабного вторгнення рашистів на нашу землю. І це довели та продовжують доводити ціною власного життя на полі бою сотні тисяч українських синів і дочок, захищаючи суверенітет держави, роблячи можливе й неможливе, аби вигнати агресора з рідної землі.

Відстоювати гідність і свободу взялися тисячі наших волонтерів, котрі стали потужним донором допомоги не лише на фронті, але й в тилу. Бо, крім харчів, одягу, обладнання, автівок та іншого необхідного для наших бійців, вони не забувають піклуватися про тих, хто опинився в складних життєвих обставинах, хто втратив дім, хто не може самостійно покинути небезпечну зону…

У цей святковий день не можна не згадати й усіх тих, хто наближає нашу Перемогу, з гідністю виконуючи свій обов'язок у тилу, роблячи посильний внесок у здобуття свободи. Це і найменші українці, котрі збирають кошти своїм співом, малюнками, декоративними поробками, це й літні люди, котрі діляться чи не останнім, це все українство, навіть поза межами країни, котре здатне за кілька годин закрити збір на найнеобхідніше в гарячих точках фронту… Хіба можна перемогти націю, яка вміє так об'єднуватися і на всіх можливих фронтах вперто та рішуче йти до поставленої мети?

Свобода для українців – це першоджерело існування. За неї ми почали і будемо чинити опір всім, хто на неї посягає. Ми показали світові, що за свободу варто померти і що свобода вимагає плати, яку потрібно заплатити. І коли українці кажуть, що будуть битися на смерть, вони саме це мають на увазі. Сьогодні війна триває. Українці продовжують битися за своє майбутнє біля «воріт» Європи, ставши міцним форпостом і її безпеки. Чи не довела наша нація своєю боротьбою за свободу, що гідна бути в європейській родині? Відповідь на це питання поки що відкрите.

Сьогодні для усіх нас як мінімум два завдання: спочатку перемогти, а потім відновити Україну. І в перспективі – зробити все можливе, щоб нашим нащадкам не довелося знову відстоювати право України жити в демократичній, вільній, незалежній та розвиненій європейській країні зі зброєю в руках, проливаючи кров найкращих її синів і дочок.

Читайте також: Для хмельничан запустили функцію онлайн-резерву речей, придатних для повторного вжитку