Гаряча тема:
- Війна
Пенсіонер передав українським бійцям понад сотню виплетених ним шкарпеток
Чергова пара шкарпеток – це ще один зігрітий військовий, каже дідусь.
Батьків Бориса Комарова за сталінських часів розкуркулили та з рідної Чернігівщини відправили у зіслання в Казахстан. На батьківщину він повернувся 22-річним юнаком у 1960 році. Каже, що дуже хотів побувати в Україні та мріяв залишитися тут жити.
«Я з дитинства любив досліджувати електричні процеси, потроху навчився справі електрика, – почав свою історію дідусь. – В Україні вирішив отримати ще й офіційне підтвердження, що маю право працювати за фахом. Тож закінчив технікум у Дніпродзержинську (нині – Кам'янське)».
Трудову діяльність молодий спеціаліст розпочав електриком на капроновому заводі у Чернігові, затим довелося працювати на будівництві Ніжинського механічного, Чернігівського інструментального заводів. Все електрообладнання було у підпорядкуванні майстра. І навіть вийшовши у 60 років на пенсію, Борис Іванович продовжував трудитися за фахом. Ще дев'ять років ремонтував та налагоджував електрику на місцевому хлібозаводі.
Пенсіонер давно "знайомий" зі шпицями й нитками, тому нині активно допомагає нашим бійцям. Фото: з інтернету.
«Останнім часом ми жили з дружиною вдвох, – каже пенсіонер. – Син вже давно мешкає в Італії, а наша єдина внучка – на Луганщині. Наприкінці 2021 року моя дружина підхопила коронавірус, та й я ним захворів. Нас поклали в різні лікарні. А через кілька днів мені повідомили, що вона померла. Звісно, я не міг її поховати, бо лежав у лікарні. Син також не зміг приїхати, але попросив товариша все організувати…»
Борис Іванович повернувся в самотню квартиру, де минули роки щасливого подружнього життя. Ще й не оговтався від пережитого горя, як почалася повномасштабна війна. «Часом так гупало, що я на ліжку аж підстрибував, – зізнається чоловік. – Якось вибухнуло у сусідньому дворі, то там весь будинок без вікон залишився. Нам ще пощастило тоді. Я ходив містом, дивився, як наші хлопці рили окопи. Навіть у тривогу виходив надвір – нікогісінько не було… Але коли вже гепало дуже часто і близько, разом з сусідами спускалися у підвал. Там якось побачив, що сусідка сидить і мотає клубок ниток. Поцікавився, навіщо. А вона розповіла, що плете шкарпетки для наших Захисників. Жартома запитала, чи не хочу я також приєднатися. А чому ж ні – відповів серйозно. Я ж умію».
Борис Іванович вже передав для українських захисників понад 100 пар шкарпеток. Фото: СуспільнеЧернігів.
Ще будучи малим хлоп'ям, Борис Іванович спостерігав, як його мати Катерина Кузьмівна «чаклувала» шпицями. І собі помалу навчився. Спочатку були прості речі – шалики, серветки. Затим освоїв премудрості плетіння светрів, шкарпеток та інших речей. Згодом виплітав собі, дітям, дружині...
«Пішли з сусідкою до волонтерів, записали мене, дали нитки, – розповідає Борис Іванович. – Спочатку приносив по дві пари, потім – по чотири… Але подумав собі: чого так потроху віддавати? Виплітав по десять пар, тоді вже й відносив. На це витрачав приблизно місяць».
Коли трапляється, що немає світла, чоловік вмикає маленьку лампочку на акумуляторі та продовжує плести. Його теплі шкарпетки майже з початку повномасштабної рашистської агресії доставляють українським бійцям. І Борис Іванович каже, що плестиме їх аж до нашої Перемоги.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: