Як зброєю 86-річної сумчанки Наталії Марюхно стали вірші

86-річна Наталія Тимофіївна нині живе у Сумах з молодшою донькою. А до цього майже сорок років присвятила роботі з дітьми в рідному селі Грунь та місті Шостці. Була і вихователем у дитсадку, і піонервожатою, і організатором в будинку дитячої творчості, очолювала відділ по роботі з дітьми в райкомі комсомолу… Бабуся вже понад 20 років на пенсії. Спочатку допомагала двом своїм донькам, бавила онука, часто навідувалася на дачу, поралася біля землі.

«Якось гостювала у подружки, а вона вірші писала, – розповіла Наталія Тимофіївна. – Вона мені почала читати їх. Сподобалися. А якраз тоді в мене виникла потреба щось вчити. От і почала запам'ятовувати вірші. У 2019 році я вперше побачила збірочку Ліни Костенко, почула її поезії. Подруга мені на ніч читала її вірші».

На фото: Сергій Окунь передав бабусі прапор від військових, яким вона допомагає. Фото: надане волонтером.

Повномасштабна війна 24 лютого 2022 року застала бабусю в Сумах. На сімейних зборах порадилися з дочкою, зятем і вирішили нікуди не тікати. За кордон виїхала лише старша донька з онуком. У тривожних буднях жінка знайшла розраду в поезіях Ліни Костенко. Збірку у березні цього року подарував старенькій її зять. Наталії Тимофіївні мало було просто читати ці прекрасні рядки, вона почала їх запам'ятовувати. Вірш за віршем, і до жовтня бабуся змогла вивчити аж пів сотні поезій…

«Проте я місця собі не знаходила, все хотіла бути корисною для наших захисників, – каже Наталія Тимофіївна. – Війна, всі люди щось роблять, навіть діти допомагають, а я нічим не можу підсобити: ні фінансово, ні матеріально. Очі вже не ті, ходжу з паличкою та й слух підводить. Щодня молилася, а душа рвалася щось робити… Плакала, плакала і згадалися мені вірші Ліни Костенко. Запитала у рідних, подруг: може, мені читати її поезії для людей, щоб хоч трохи назбирати грошей для наших хлопців. Всі знайшли мою ідею дуже хорошою».

Зять виготовив табличку-рекламку для старенької, щоб люди розуміли, для чого вона читає поезії. І 13 жовтня Наталя Тимофіївна вирушила на свій перший дебют.

«Я так хвилювалася! Чи вдасться мій задум, чи підтримають люди… Для прем'єри обрала великий торговельний центр. Сіла собі на лавочці, поставила ящик, а на нього скарбничку для грошей. Сиджу та й сиджу. Ніхто не підходить. А навпроти, на іншій лавочці, троє хлопців. Я підійшла до них, запитала, чи можу біля них сісти. Дозволили. Прочитали, що у мене написано на табличці. Один із хлопців тоді сказав: «Можна, я зроблю вам почин?». І поклав у скриньку 50 гривень. Я й прочитала йому вірш. Наступною підійшла жіночка з малою дитиною, теж послухала. Та й плакати почала. Виявляється, у неї чоловік воює. Поплакали обоє», – пригадала бабуся.

У свій перший «робочий» день, 14 жовтня, за дві години жінці вдалося назбирати 639 гривень. Це був, безумовно, успіх та надзвичайна радість для неї. Відтоді, як тільки надворі погода – вона бере свою скарбничку та рекламку і йде у людні місця читати поезії. Декламує вірші в тролейбусі, в парку, поблизу магазинів, в центрі міста.

«Інколи доводиться навіть просити зупинитися людей, бо всі кудись біжать, метушаться. А я кажу: «Зупиніться, будь ласка, на мить, послухайте вірш». Є люди, які сім'ями приходять послухати мене. Підходять військові, діти… Буває, просто кладуть кошти і хочуть іти, але я наполягаю, щоб послухали вірш. Бо я не милостиню прошу, я заробляю чим можу для наших бійців», – розповідає бабуся.

Є в Наталії Тимофіївни випадки, коли одна людина слухає вірш, затим кладе ще гроші і просить почитати ще. А потім ще і ще… Вона нікому не відмовляє у віршованому слові. Навіть школярам, літнім людям, які хочуть послухати, а коштів не мають. Для таких бабуся охоче декламує поезії. Для різних вікових категорій у неї є певний підібраний репертуар.

«Часто такі зустрічі дуже емоційні, – продовжує жінка. – І обіймають мене, і цілують, багато хороших слів кажуть. Інколи – плачемо, буває – радіємо разом. Люди діляться зі мною сокровенним, як кажуть, виливають душу. Запитують поради, читають і мені вірші, навіть власні. Просять дозволу зняти на відео, щоб дати рідним вдома послухати».

В один із таких днів Наталію Тимофіївну запримітила Любов Шерстюк та попросила сфотографувати. Затим жінка розмістила пост з цією інформацією на своїй сторінці у Фейсбуці. Ось так бабуся стала ще популярнішою. А нещодавно завдяки новому знайомству Наталя Тимофіївна зустрілася з місцевим волонтером Сергієм Окунем. Йому і передала свої перші три тисячі гривень, зароблені на читаннях поезій. Кошти вже пішли на потреби українських захисників, котрі нині під Авдіївкою. На знак пошани бабусиної праці бійці підписали прапор та передали їй. Щоб знала, який важливий внесок вона робить у нашу Перемогу.

«Мене сьогодні цікавлять не лише кошти, які кладуть люди в мою скриньку, – зізналася Наталія Тимофіївна. – Мені стає радісніше на душі, коли бачу, як від мого читання світлішають обличчя, як оживає чийсь погляд. Це не менш важливо для мене. І, переконана, для них також. Тож буду ходити, читати доти, доки моя праця буде корисною. Неодмінно – до самої Перемоги».

Бабуся продовжує вчити нові вірші Ліни Костенко. А ще має мрію – написати листа відомій поетесі та розповісти у ньому, якою потужною зброєю стали для старенької її вірші.