Балаклави, шапки, рукавички материнським дихають теплом

 Авторські ляльки-мотанки Тетяни Мартинової із Переяслава, що на Київщині, нині знайшли чільне місце у багатьох країнах світу, Канаді, Іспанії, Франції, Азербайджані… Цих з діда-прадіда вкраїнських берегинь роду щира патріотка почала виготовляти у 2014-му, з початком Майдану. Кожна з понад 160 її робіт полонить самобутністю, вражає майстерністю, дивує філігранністю вишитих візерунків. До прикладу, плахти мотанок «Україна нездоланна» і «Україна нескорена» хизуються хрещатими вкрапленнями пікселю, блузки ж – автентичні, щедро всипані традиційним візерунком, а віночкам із намистом найвибагливіша модниця позаздрить. Одна з них стала окрасою графічних антивоєнних плакатів, що готував один з її синів для виставки у Берліні.

Ця творчість – не лише своєрідне зізнання в любові Україні, а й змога нарешті реалізувати дитячу мрію - вишивати. Багаторічна викладачка кафедри журналістики Національного авіаційного університету, кандидатка філософських наук, вийшовши на заслужений відпочинок, змогла присвятити себе творчості.

Тетяна Мартинова винайшла свою методику в'язання балаклавів

З початком повномасштабного вторгнення бажання займатися прекрасним, як і у більшості свідомих українців, щезло. Дві ляльки-мотанки народилися з-під її рук за цих два роки. Старалася бути корисною суспільству, Захисникам. Донатила. У кінці минулорічного грудні у соцмережі натрапила на заклик голови волонтерського об'єднання «Переяслав» Жанни Федорук, мовляв, бійці потребують теплих шапочок. «Набрала Жанну, - розповідає, - вони ж бо такі молодці, з перших днів війни забезпечують воїнів усім необхідним: і одягом, й обладнанням, й амуніцією. І свою методику виготовлення реторт упаковок супів, борщів, розсольників, капусняків винайшли й необхідні вітамінні бомби й зігріваючі чаї виготовляють. Розпитала, які шапочки потрібні. З напівшерсті гачком зв'язала дві. Занесла до волонтерського штабу, щоб глянули, чи підходить. Коли ж мене запевнили, що це саме те, що треба і за товщиною, і за якістю, й за зручністю, стала в'язати щодня по шапочці. Згодом по дві. Розуміючи, що моя робота потрібна, – по три.

«Україна нездоланна» і «Україна нескорена» хизуються хрещатими вкрапленнями пікселю

Відпочинок відклала на після Перемоги». Бійці стали потребувати балаклавів. Зв'язала дві суцільних. Попросила сина випробувати. Вони виявилися неефективними: на морозі від конденсату виріб швидко мокрів. Тож шляхом накладення одних інтернетівських методик на інші, врешті винайшла свою, з відповідною сіточкою для носа й губ. «Розроблена мною балаклава у стилі дарт вейдера виходить», - посміхається жінка.

На вісім виробів ішло шість мотків ниток. Спочатку на пряжу витратила свої заощадження. Згодом підсобив чоловік, тоді сини. «До пенсії ще було далеко, - пригадує Тетяна Євгеніївна, яка на той момент уже зв'язала 43 вироби, - тож звернулася до своїх колег. Завкафедрою, моя подруга, написала у вайбері: «Ловіть гроші на нитки». Я подумала, на кілька мотків. Вони ж бо скинули 9 тисяч гривень. Збагнула: уже не вистачає рук. Я ж бо родом із Наркевичів, що на Хмельниччині. Виїхала звідти семикласницею. Ви не уявляєте моєї щемливої радості, коли через 50 років мене через соцмережі розшукали мої однокласники. І ось три роки назад я поїхала на зустріч із ними. З тих пір їжджу щороку. А скоро організуємо  зустріч в'язальниць, бо саме там зорганізувався наш, так би мовити, підрозділ».

Невтомно в'яжуть й у Наркевичах

Тетяна Мартинова набрала колишню вчительку англійської мови Наркевицької школи, свою однокласницю й тезку Тетяну Кравчук. Та відразу погодилася допомогти, лише переймалася, бо й забула, коли гачок в руках тримала. «Я надішлю тобі відеоуроки, скину розроблені методики, гачки й нитки», - підбадьорила подруга. Тетяна Григорівна долучила до такої корисної місії свою невістку Ірину, яка проживає у Києві, дружину однокласника (який, до речі, теж охоче задонатив на сировину для потрібної справи) Марію Ткачук. Охоче доєдналися до, так би мовити, в'язального батальйону теперішні й колишні учні Тетяни Григорівни та їхні мами, а також жительки сусідньої Личівки. «За менш ніж місяць, - констатує жінка, - ми використали 78 мотків ниток, зв'язавши 41 балаклаву, 22 шапочки й 10 пар рукавиць. Особисто я встаю до роботи в шостій ранку. Це ж те, що на якісь розваги, це те, що треба вже і терміново! Кожен з нас на своєму місці мусить наближати Перемогу! Балаклави мають відповідати нашому «внутрішьоприйнятому госту», тож міряю кожну на себе й звітую Тані в Переяслав, що все відповідає нормі».

На уроках трудового навчання шестикласники Наркевицької школи під егідою вчительки з цього предмету Алли Машталер виготовляли янголят й писали Захисникам листи. Обереги з дитячими посланнями вкладали в кожну шапочку й балаклаву. «…у нас зараз тривога, та мені нестрашно, бо я вам довіряю», - написав маленький переселенець з Харкова…

«Наш в'язальний батальйон в різних куточках рідної країни, - констатує його організаторка Тетяна Мартинова. – Назвали ми його «Зігріємо воїнів разом». А не втомимося бути корисними до самісінької Перемоги. І, повірте, найвища нагорода для нас, коли наш виріб зігріває Захисника чи Захисницю домашнім затишком, любов'ю і теплом, а саме з такими почуттями сідаємо за роботу.

За місяць 185 балаклавів і шапочок, а також десяток пар рукавиць від організації «Зігріємо воїнів разом» доставила на фронт волонтерська організація «Переяслав». Зупинятися щирі українці не планують до Перемоги.