Валерій Горохолінський каже, що мусив зізнатися у злочинах, котрі не скоював, бо його катували у міліції

«Там і у вбивстві Кеннеді зізнаєшся»
«Я рік, вісім місяців і дев'ять днів відсидів за злочини, котрих не скоював, - розповідає Валерій Горохолінський. Хлопець за звичкою закладає руки за спину. - Два тижні як на волі, а донині боюся вийти на вулицю. Боюся, що так само підійдуть, на руки одягнуть кайданки і повезуть у відділок. А там розмова коротка: у підвал, куртку на голову, щоб не бачив, хто б'є, і гумовими кийками, і руками і ногами по всьому тілі. А як не піддаєшся, підключають струм. Там і у вбивстві Кеннеді зізнаєшся».
Валерій Горохолінський – сирота. Батька хлопець не пам'ятає взагалі, а мати покинула його, коли вчився у третьому класі. Валеру виховувавла бабуся. Старенька віддала хлопця в інтернат. Там він жив до 11 класу. Після цього одразу виїхав до Києва на заробітки.
У Києві Валерій з 2006 року. Хлопець іноді приїжджав до тітки у Старокостянтинів. У Києві Валерій жив з дівчиною. Знімали квартиру. На будівництві хлопець заробляв по 300 гривень на день. Купив собі авто. Потроху збирав грошенята на власне житло. Здавалося, доля повернулася до нього обличчям. І все буде, як у людей: сімейний затишок, кохана людина. Все те, чого йому, як сироті, так не вистачало у дитинстві. Однак… У лютому 2009 року хлопець приїхав до тітки.
«Як не зізнаєшся, електричний струм під'єднаємо до статевих органів»
«Прокидаємося на ранок, а в машині Валерія пробиті всі чотири колеса, - розповідає його двоюрідний брат Сергій Філонюк. - На базарі купили колеса, підійшли до шино-монтажу. Під'їжджає біла «Вольво», виходять двоє. До Валерія: - Ти Горохолінський? - Каже: «Я». Вони: «Крок ліворуч, крок праворуч стріляємо без попередження. Поїдеш з нами. Потрібно дещо з'ясувати». Одягнули на нього кайданки, в машину, і поїхали».
Коли хлопець розповів матері, що сталося з Валерієм, тітка десятки разів телефонувала племіннику. Трубку ніхто не брав. А за кілька годин телефон взагалі відключили. Рідні дізналися про місцезнаходження хлопця лише на третю добу. Він був у Хмельницькому, в міліції.
«Привезли мене в Хмельницький, і одразу завели в кабінет до слідчого, - каже Валерій Горохолінський. - Той питає: «Ти Сашу Шкурко знаєш?» Кажу: «Знаю, разом в інтернаті вчилися, він ще у мене одяг вкрав. Але я його не бачив відтоді, як закінчив інтернат. Тобто з 2003 року». А слідчий, мовляв, ти з ним скоював злочини. У Хмельницькому крав «мобілки», сумочки. А я в той час був у Києві. Так йому і кажу. А він тоді: «Заведіть його у підвал, і поговоріть, як слід». Накинули на голову куртку, звели по сходах, і давай бити. Потім підвісили за ноги, зняли взуття і під єднали електричний струм. Казали, якщо не підпишеш, дроти під'єднаємо до статевих органів. Біль був такий, що був готовий зізнатися у всьому. Коли завели в кабінет до слідчого, усі папери були готові. Я лише усе підписував».
Після поставлених «автографів» Валерія відвезли в ізолятор тимчасового утримання. Наступного дня знову доставили на допит.
«Міліціонери між собою говорять: «О, тут є ще один розбій. Давай, підписуй». «Та який розбій, ви і так на мене понавішували. Дайте мені адвоката». А вони: «Хочеш захисника?! У підвалі тобі все буде». Я підписав і про розбій».
Навіть потерпілі казали, що це не Валерій
Хлопця звинуватили у розбійному нападі і двох пограбуваннях. Тітка найняла для Валерія адвоката.
«Я офіційно представляв інтереси свого підзахисного з 10 лютого, - розповідає адвокат Олег Підлісний. - Але мене не допускали до нього. Усі папери підписувалися без мене, очні ставки проводилися без мого відома. Більше того, оперативник, котрий затримував Валерій, конвоював його на очну ставку. Потерпіла заходить, і нікого не впізнає. Виходить разом з оперативником, а за кілька хвилин каже, що злочин вчинив Валерій. Двоє потерпілих одразу сказали, що це не він відбирав у них телефони. Лише одна з потерпілих мені заявила: «Мені все одно, він чи не він. Давайте 1000 доларів, і скажу, що це не він. А як ні, то буде він». Більш того, на суді потерпілі неодноразово заявляли, що це не Валерій скоював злочин. Навіть сам Шкурко не раз казав на суді, що очорнив Горохолінського, бо і його катували. З Києва приїхали троє свідків і розповіли, що на момент вчинення злочинів, котрі інкримінують Валерію, він був у Києві».
Навіть роздруківка дзвінків з телефону Валерія вказувала, що він перебував у Київській області. Однак суд усі свідчення до уваги не взяв. Вирок: 4 роки позбавлення волі. Адвокат звернувся з апеляційною скаргою.
«Ми неодноразово зверталися до суду і в прокуратуру, щодо мого підзахисного застосовуються недозволені методи. Коли Валерія побили, йому пошкодили куприк. Ми неодноразово писали, що йому потрібна медична допомога. Всі наші звернення ні до чого не привели. Прокуратура провела перевірку, й ніяких порушень не виявила», - каже Олег Підлісний.
У міліції кажуть, що зібрали повну доказову базу.
«Звісно, він казатиме, що його били, - розповідає слідчий Сергій Фірсов. - Запевняю, ні я, а ні жоден працівник міліції його не бив. Ви говорите про якийсь підвал, а в нас навіть підвалу немає. А ці його свідки чітко розповідають, що на момент скоєння злочину Горохолінський працював там-то і там-то. А запитую, що робили днем раніше чи пізніше - не пам'ятають».
Суддя апеляційного суду, котрий разом з іншими двома суддями прийняли колективне рішення випустити Валерія Горохолінського з-під варти, погодився прокоментувати цю ситуацію.
«Спочатку цією справою займалася суддя, котру перевели в апеляційний суд. Справа потрапила до іншого судді. Можливо, той до кінця не розібрався. Були численні скарги до прокуратури, про порушення прав на захист. Прокуратура до перевірки підійшла формально: працівників міліції опитали, а Горохолінського – ні. Уся доказова база обвинувачення побудована на зізнавальних показах. Не бралися до уваги зізнання свідків, потерпілих, роздруківок мобільного оператора. Адже, крім зізнань, мають бути інші об'єктивні докази. Кожен рік 2-3 працівників міліції притягують до відповідальності за перевищення службових повноважень. Це все показники. За будь-яку ціну давай показники. А до чого вони призводять, коли калічать долю людини? Загалом, коли людина відбуває покарання і її відпускають з залу суду, явище досить рідкісне», - каже суддя апеляційного суду Павло Лінник.
Зробили каліку і викинули, як непотріб
Адвокат готує позовну заяву: Валерій Горохолінський судитиметься з міліцією. У свою чергу, обласна прокуратура також не погоджується з рішенням апеляційного суду. Ними готується касаційна скарга.
«У мене була: сім'я, робота, здоров'я, - каже Валерій Горохолінський. - А я втратив все. Дівчина покинула, на роботу ходити не можу, бо в міліції так побили, що переламали куприк. Потрібна була операція, а мене з СІЗО ніхто в лікарню не відпускав. Я сидіти не можу. Треба оперуватися, а де взяти гроші. Зробили калікою, і викинули, як непотріб».