Нотаріус Марина Кот: «Найголовніше – навчитися говорити «ні»

Довідка: Народилася в місті Гродно (Білорусь). Закінчила Гродненський державний університет, юридичний факультет. До Хмельницького приїхала 1984 року, коли її чоловіка – військового направили сюди на службу. Працювала у державній нотаріальній конторі, на підприємстві «Адвіс» у юридичному відділі.
З 1996 року – приватний нотаріус.

Вона створена із суперечностей і гармонії, подібності й розбіжностей. У ній поєдналися чоловічий прагматизм і жіночність, краса і розум, дворянська кров і скромність. Родичка або однофамільниця нотаріуса Костянтина Колоколова, колишнього Проскурова. За однією з версій, коли під час революції дворяни втікали з царської Росії, рід Колоколових «осів» у різних країнах: у Польщі, Югославії, Білорусії, а один із братів прадідуся, який мав юридичну освіту, працював у Дубно (Рівненська область). Нотаріус Проскурова, Колоколов, теж розпочинав свою кар’єру в Дубно. Цей збіг обставин дає право вважати, що колишній і теперішній нотаріуси таки пов’язані родинними зв’язками.

«Я була лідером усіх шкільних повстань»
– Усе свідоме життя Ви «крутитеся» у юриспруденції. Це мрія чи випадок?
– Я все життя мріяла бути лікарем. А те, що стала юристом – це мамине переконання, за що я досі їй вдячна. Хоча батько в мене інженер, а мати – архіваріус, проте саме вона поставила за мету, що її молодша донька, смілива і пробивна, повинна стати юристом. Після закінчення школи, я віднесла документи до сільськогосподарського університету на ветеринарний факультет. До медичного вже тоді було нереально вступити «просто так», а відповідних коштів у нас не було. Школу я закінчила з відзнакою, тому на ветеринара вступила одразу, без іспитів. Пам’ятаю, як прийшла додому і оголосила, що мене можна вітати, бо я тепер студентка. Проте мене ніхто не вітав, а мати пішла в університет, забрала документи й віднесла в державний університет. За 10 днів до вступних екзаменів я почала готуватися, однак, вступила без проблем.
– Навчалися з-під палки?
– Ні, я завжди навчалася із задоволенням, була слухняною, чемною і завжди активною.
– Така собі «зубрила»?
– З гарними успіхами у навчанні й поганою поведінкою (сміється – авт.). Для мене отримати трійку – це означало засмутити маму. А стосовно поведінки… Я намагалася, щоб вона якомога менше знала і не хвилювалася. В школі я була лідером усіх шкільних повстань, але в хорошому сенсі цього слова: активно брала участь у житті школи і класу, допомагала двієчникам, була, можна сказати, голосом школи. У нас дуже дружний клас, ми й досі спілкуємося, зустрічаємося і якщо немає Колоколової (дівоче прізвище Марини Кот – авт.), то зустріч невдала. Тому однокласники наперед попереджають: твоя присутність обов’язкова!
– При згадці про школу, що перше виринає в уяві?
– Уроки. Особливо точні науки. Я ніколи не любила писати твори чи вчити історію, зате фізику, хімію та математику знала відмінно. Вчителька літератури часто казала, що я пишу твір, ніби доказую теорему.
– В інституті теж були голосом і лицем?
– Так, я завжди була активістка. Викладачі розпочинали лекцію із запитання «Колоколова є? Можемо розпочинати!».
– У активістів, зазвичай, все гладко складається…
– Я не любила історію РКПРС, тому в мене не все було гладко. Одного разу на лекції я запитала у викладача, чому Леніна не було на жодній з організованій ним революції? Мені відразу сказали: «Колоколова, Ви де навчаєтеся? Що за думки у Вас виникають?»...

«Головне для мене – чесність»
– Своїх дітей виховуєте так, як вас батьки виховували?
– Ні. Мене батьки виховували дуже суворо. Саме тому я навчалася на відмінно. Однак я завжди знала, що таких методів у вихованні своїх дітей не використовуватиму. Я їм багато дозволяла, робила за них уроки і водночас масажувала доньці ніжки після уроків танців… А вона тепер заявила, що у вихованні своїх дітей буде більш суворою, ніж я. Каже, що їх балували. Усе повертається!
– Що для Вас було головним у вихованні дітей?
– Головним для мене була і залишається чесність. У нашій сім’ї звикли до того, що потрібно говорити правду, якою б вона не була гіркою. Напевне, саме тому в нас в сім’ї говорять тихо. Ми маємо поважне ставлення один до одного і всі звикли, що за свої вчинки кожен відповідає сам.
– Якщо Ви вчинили неправильно…
– … визнаю і прошу пробачення – корона з мене не спадає.
– Що найголовніше в роботі нотаріуса?
– Напевне, не відходити від правил. У нас не можна порушувати закон. Хтось це може собі дозволити, а нотаріуси – ні. Хоча, це складно робити через те, що закони постійно змінюються.
– Ви маєте друзів, до кого можна, як то кажуть, повернутися спиною?
– Ну… довіряй, але перевіряй! Собі не завжди можна довіряти, не те, що іншим. Стосовно друзів, то це ті люди, які зі мною були від початку мого проживання у Хмельницькому.

«Ніщо жіноче мені не чуже»
– Ви завжди гарно виглядаєте, скільки часу приділяєте красі?
– Дякую. Я не дуже багато часу витрачаю на себе тому, що в мене все якось швидко виходить. Хоча, можу дозволити собі півдня один раз у місяць провести в салоні краси для власного задоволення. Ніщо жіноче мені не чуже.
– Ви – людина…
– … легка на підйом. Я можу сьогодні до вечора працювати, а завтра зранку вже летіти в Єгипет. Мені потрібно «все і сьогодні», якщо дати час на роздуми, я можу передумати.
– А як на такий експрес-метод життя реагують близькі?
– Вони вже звикли. Знають, що від мене можна чекати всього, що завгодно.
– Ви водій зі стажем. Як реагуєте на анекдоти про жінок за кермом?
– Брешуть вони все (сміється – авт.), тим більше про білявок за кермом. Я, до прикладу, їжджу спокійно. Щоправда, колись їздила швидко, але правила намагаюся не порушувати.
– Щастя для Вас – це…що? Ви щаслива людина?
Щастя – це мистецтво радіти тому, що маєш. Я впевнено можу сказати, що щаслива.
– Що може довести вас до сліз?
– Хамство. Однозначно.
– Якими якостями потрібно володіти, щоб досягти успіху?
– Успішним буде будь-хто з тих, що вірять у свій успіх.
– У чому проявляється ваш професійний азарт?
– Азарту як такого немає, просто я дуже люблю свою роботу.

Коротко про головне:
Про роботу:
Протягом усього тижня я плідно працюю лише для того, щоб у п’ятницю ввечері зібрати речі й поїхати на дачу. Усі вихідні я проводжу саме там і вважаю, що красивішого місця немає.
Про відпустку:
Взимку обов’язково лижі з сім’єю, іноді – море, а влітку – дача.
Захоплення:
Шахи і все, що навколо них.
Не люблю:
Брехню, зраду і злість.
Люблю:
Добрих і справедливих. Якщо я відчуваю, що людина мене намагається обдурити, я принципово не допоможу й нічого не зроблю.
Принцип у роботі:
Найголовніше, навчитися говорити «ні» і не відчувати при цьому себе винною. Потрібно просто почати говорити «ні».