Онука вигнала бабусю з квартири, купленої за кошти старенької

79-літня Ганна Лужняк родом із Ярмолинеччини. Півстоліття тому жінка виїхала до міста Майкоп (нинішня Російська федерація). З чоловіком отримали там квартиру. Після його смерті залишилася сама. Поступово повмирали всі родичі. Останньою нещодавно пішла з життя старша сестра.

«Продавайте квартиру, і приїжджайте до мене»

«Марина – онука моєї молодшої сестри. Раніше майже не телефонувала. А коли померла старша сестра, її ніби прорвало. З днем народження, і зі всіма святами поздоровляє. І все: «Бабусю, ви ж там сама, а я би вас тут доглянула, супчику вам зварила, добре слово сказала. Продавайте квартиру і приїжджайте до мене. Я вам тут куплю житло, і вас доглядатиму». А я і не хотіла сюди вертатися. Там пенсія, держава на ліки гроші дає. Подруги», - розповідає Ганна Вікторівна.

Однак вмовляння таки вплинули на стареньку. Ганна Лужняк – інвалід І групи. І хоча вона повністю могла себе обходити, догляд їй би не завадив. Жінка оцінила свою російську квартиру в 850 тисяч рублів.

«А Марина все телефонує і питає, чи продала квартиру. Я кажу, що пропонують таку суму, але я не погоджуюся. А Марина: «Та що ви, продавайте дешево». Зараз я добре розумію, до чого вона хилила. Але таки дали мені ті гроші, які я просила. Телефоную їй, кажу, що буду підписувати папери купівлі-продажу. А вона ледь не кричить: «Нічого не підписуй, я приїду, все влаштую».

Марина таки справді приїхала. Разом з іншими збереженнями у Ганни Лужняк вийшли мільйон російських рублів. Триста тисяч двоюрідна онука відіслала на Україну на своє ім’я.

«Побила і вигнала з дому»

«Ще 200 тисяч переслала на свого чоловіка, - каже Ганна Лужняк. - А інші 500 тисяч через кордон перевезла у холявах чобіт. Машиною привезла усі мої речі. Приїхали, поселила мене у приватному будинкові свого колишнього чоловіка. Вона з ним розлучилася, його відправила десь за кордон на заробітки. А сама живе в його хаті у Хмельницькому. Чи не з першого дня почала на мене кричати. Згодом їсти не давала. Я на свою подругу в Росії виписала доручення. Вона отримує пенсію, і пересилає мені. Виходить 1100 гривень. То вона тільки й чекає, щоб ту пенсію забрати. А потім побила мене і вигнала з дому».

Не маючи на Україні ні близьких, ні рідних, не маючи навіть паспорта (усі документи забрала онука), 79-літня жінка.

«Це був квітень, - каже Ганна Лужняк. – Я цілий день просиділа на вокзалі. Якась жінка наді мною зжалилася, завела наверх у зал очікування. Там хоч було тепліше. Ночувала на другому поверсі, а вдень випрошу шматок хліба, наллють стаканчик води, тим і жила. Я ж перед тим пережила інсульт і два інфаркти. На тому вокзалі так мені ноги попухли, що не могла ходити».

«Тітка Аня прийшла до нас на двох милицях»

За кілька днів такого життя жінці стало зле. Люди викликали міліцію і карету швидкої допомоги. Стареньку з серцевою недостатністю поклали до міського кардіологічного центру. За два тижні виписали. Онука не провідала бабусю жодного разу.

«Як дійшло до виписки, а мене нема кому забрати, - розповідає Ганна Лужняк. – Зателефонували онуці. Лікар каже до неї, що бабці не можна перевтомлюватися. Вона як це почула, то мене пішки через півміста протаскала. А вдома знову сварки. І знову мене вигнала».

Бабуся вкотре пішла на залізничний вокзал. А вже за кілька днів її звідти забрала карет швидкої допомоги. Цього разу бабусю поклали до терапевтичного відділення міської лікарні.

«Хворі з палати мені гроші збирали на ліки, - крізь сльози каже Ганна Лужняк. – Чужі жаліли мене більше, ніж онука. Коли дійшло до виписки, я вже не знала, куди мені подітися. Кілька днів побула на залізничному вокзалі, а згодом пішла до того будинку, де колись жила моя молодша сестра».

Нагадаю, молодша сестра померла п’ять років тому. Але старенька була у відчаї. Їй просто не було куди іти.

«Ми як її побачили, то жахнулися, - розповідав Олена Прохорова. Жінка жила по-сусідству з сестрою Ганни Вікторівни. – Тьотя Аня прийшла до нас на двох милицях. Ледь ноги переставляла. У нас самих бабуся не встає. То скільки ж потрібно мати злості, щоб так над людиною знущатися!».

«Била мене кулаками в груди, бо знала, що маю хворе серце»

Бабусі порадили звернутися у приймальню облдержадміністрації. Чиновники передали звернення в управління соціального захисту. Ті, у свою чергу, звернулися до правоохоронців. Міліціонери викликали онуку Марину Беднаровську. Та просто у кабінеті передала Ганні Лужняк ключі від квартири. Однак з першого разу потрапити до помешкання бабусі так і не вдалося. За словами Ганни Вікторівни, коли та відкрила двері квартири, то застала онуку з чоловіком. Марина просто виштовхала стареньку. Вкотре, переночувавши на вокзалі, жінка о п’ятій ранку прийшла до квартири. На щастя, онуки на той час, там не було.

«Звернулася до нас жінка, - розповідає начальник управління праці соціального захисту населення і охорони здоров’я Слов’ян Воронецький. – Розповіла про свою біду. І хоч вона громадянка Росії, ми надали їй соціального працівника, допомогли з юристом, котрий безкоштовно її консультував. Виділили машину, щоб на квартиру перевезти її речі».

Міліціонери дали у супровід дільничного інспектора, котрий допоміг Ганні Лужняк забрати в онуки документи. Однак на тому поневіряння жінки похилого віку не скінчилися. У квартирі, де вона нині мешкає, немає ванни, раковини, і навіть ліжка.

«Холодильник, телевізор, пральна машина. Все залишилося у Марини, – розповідає Ганна Лужняк. – Навіть радіо не маю. Живу, як у пустелі. А вона недавно приходила. Влаштувала сварку, а потім почала бити мене кулаками в груди. Знає, що у мене слабке серце».Про стареньку дізналися сусіди багатоповерхівки, де вона жила.

«Лежить просто на підлозі, вкрита спідницею»

«Мені розповіли, що якась жіночка ходить на милицях, - каже Марія Берлог. – Я приходжу, двері були не зачинені. А вона лежить в кутку на підлозі. Вкрита якоюсь спідницею. Я принесла їй ковдру, миску, щоб вмиватися. Ложку. Тож в неї нічого не було. З «соцбезу» виділи їй стареньку постіль. Я навіть уявити собі не можу, як так над людиною можна знущатися. Вся її пенсія йде на ліки. На харчування лишаються копійки. Ганя голодна. Приносимо хто що може».

32-річна Марина Беднаровська провини за собою не відчуває. У всьому звинувачує бабусю.

«Та бабка не сповна розуму. Вона сама хотіла, аби я її доглядала. Продала в Росії квартиру. Частину грошей вислала мені. А куди вона поділа іншу частину, я й гадки не маю. Ніяких коштів через кордон я не перевозила. До частини її грошей я доклала свої, і купила квартиру. Тому оформила на себе. Вона мене обзивала. І нікуди я її не виганяла. Сама пішла. Куди? Не знаю, і знати не хочу. Вона психічно хвора», - каже Марина Беднаровська.

Ганна Лужняк живе у квартирі онуки з липня місяця. Аби прописати бабусю, потрібна лише заява власниці квартири, тобто Беднаровської. Житло Марина придбала ще у березні місяці.

«Та бідна бабуся до нас кілька раз приходила, - розповідає паспортистка ЖЕКу№6 Ліана Гома. - На онуку все скаржилася. Не раз і з синцями була. Казала, що онука побила. А та все її не прописувала. А для цього потрібен лише техпаспорт на житло і заява власника».

«Моя воля, я б квартиру переписала на дитячий будинок»

Лише після відвідин журналіста, Марина Беднаровська віднесла у ЖЕК заяву на прописку бабусі. Крім цього житла, де нині мешкає Ганна Лужняк, Марина Беднаровська є власницею квартири в одній з новобудов міста. Здає її у найм. «Якби зараз на себе оформила квартиру, - каже Ганна Лужняк, - краще переписала б її на якийсь дитячий будинок».

P. S. Під час написання матеріалу Ганні Вікторівні вкотре стало зле. Її знову забрали до лікарні.