«Родина на Новий рік»

У той час, коли більшість із нас, підіймаючи келиха за щедрим святковим столом, трохи захмелілим голосом бажає гостям: «Головне – здоров’я! Буде здоров’я – буде все!», хворі дітки хмельницького сиротинця мріють про тата і маму. Або, хоча б останню… І, хоча знайти батьків для малечі не під силу навіть найкомпетентнішому вихователю з багаторічним досвідом роботи, але замінити їхню турботу, чуйність і увагу – вони намагаються з усіх сил. Проте, варто особі слабкої статі переступити поріг цього закладу, як кожен із дітлахів так і норовить назвати її мамою. Вихователі цього не заохочують. Мовляв, ми просто тьоті, які про вас дбають і, дасть Бог, ваші неньки обов’язково знайдуться.
У новорічні дива, особливо коли свято ще попереду, а не уже позаду, вірять всі, а діти – у першу чергу. Для вихованців дитячого будинку «Берізка», дива розпочалися за кілька днів до новорічної ночі. Одним із них стало свято, організоване працівниками і спонсорами. За словами директора хмельницького спеціалізованого будинку дитини «Берізка» Катерини Горин для багатьох вихованців воно було першим у житті. Умовам, в яких їм доводилося жити раніше, до домашніх дуже далеко. Як розповідає начальник служби у справах дітей Хмельницької облдержадміністрації Ніна Магур, іноді доводиться переступати поріг такої оселі, котру й оселею назвати важко. Меблів майже немає, їжі теж, антисанітарні умови, голодні, брудні й залякані діти ховаються по кутках, а п’яні батьки навіть не можу пригадати імена своїх чад…
«Більшість дітей, які виховуються в інтернатних закладах, насправді мають батьків, – каже Ніна Магур. – Але одних позбавили батьківських прав, інші залишили тут дітей, бо їм «матеріально важко», щиро вірячи, що й надалі отримуватимуть на них матеріальну допомогу, треті – відмовилися від немовлят ще у пологовому будинку. Хоча таких у сиротинцях – найменше». Багато батьків, залишивши старших нащадків у дитбудинку, продовжують народжувати, поповнюючи його новими вихованцями.
Доки дорослі вирішують, як краще розпорядитися їхніми долями дітлахи від незвички поправляють перуки на головах, «гиркають», натягнувши на обличчя маски, і смикають один одного за хвоста. Новорічне свято саме у розпалі, й кожен не може натішитися своїм незвичним костюмом. «Спасибі спонсорам, – каже Катерина Золтанівна, – у нас немає п’ятьох червоних шапочок і десятьох зайчиків та сніжинок. На кожній дитині свій оригінальний костюм». А ще малеча, вдивляючись в очі дорослим гостям свята, поспішає залізти на коліна до Діда Мороза, аби прочитати, завченого з вихователькою, віршика. Дідуган з мішком подарунка не пошкодує, а може, й до себе забере. У нього ж он, яка гарна Снігуронька, наче мама...
«У будинку виховуються 107 дітей від народження до шести років, – розповідає директор закладу. – У нас усі дітки мають якісь проблеми зі здоров’ям, здорових немає. Ось дівчинка, яка розповідала віршик – наша колишня вихованка, яка має вроджену ваду розвитку і не може відвідувати дитячий садочок. Але дитина хоче спілкуватися з однолітками, хоче гратися. Тому частенько приходить у гості».
Кілька років тому, напередодні зимових святах у багатьох дитячих будинках країни добрим людям дозволили взяти діток додому, аби подарувати дитині сім’ю, хоча б на Новий рік. Проте, за словами Катерини Горин, у їхньому закладі подібного не практикується, бо діти надто маленькі. А ще ж – зима, холод, інфекції. А ось її колега директор іншого хмельницького дитячого будинку Оксана Верясова каже, що після того як в одному з дитбудинків із дитиною сталося лихо, подібну благодійну акцію більше не практикують. «Зараз наші діти їздять на канікули лише за кордон», – констатує Оксана Володимирівна.
Тим часом уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко наголошує, що нині у Хмельницькій області спостерігається тенденція до зменшення влаштування дітей у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – темпи щорічно падають. «Якщо за 2008 рік у сім’ї було влаштовано 64 дитини, то за 2011 рік – лише 20».
«Хотілося б, аби це свято стало одним-єдиним – у стінах цього закладу, – не втрачає оптимізму Катерина Золтанівна, – щоб до 1 червня – Всесвітнього дня захисту дітей, ці хлопчики і дівчатка знайшли родини. А поки що ми готуємося до чергового маленького дійства. Після нового року підемо посівати благодійників».