Секрети довголіття Євдокії Стецюк

Баба Явдоха сидить у глибокій зажурі біля вікна. Не радує її ні веселий хоровод сніжинок, що дружно кружляють у вихорі зимової заметілі, ні теплі і лагідні слова, обслуговуючого персоналу Білогірського будинку-інтернату для престарілих. Хоча тут створено всі умови для одиноких стареньких людей, вона думками лине до своєї оселі у недалекі від райцентру рідні Синютки.
І раптом на її обличчі з’являється невимовна радість. Ще здалеку через вікно побачила знайому постать Люби Юрківської. Колись вона працювала в їхньому селі соціальним працівником, допомагала старенькій наводити порядок у хаті, поратися по господарству. А тепер головує у Гулівецькій сільські раді, до якої входять Синютки. Не може бабуся натішитися Любою. Дуже добра у неї душа. Своїх клопотів, як кажуть, хоч відбавляй, але завжди, коли приїжджає у Білогір’я, знайде декілька хвилин, щоб провідати стареньку.
Явдоха піднімається зі стільця і повільно направляється до дверей.
“Коли ж, нарешті, Любо, забереш мене звідси?” – благально дивиться своїй відвідувачці у вічі.
“Невже вам, бабцю, тут погано?” – запитує жінка.
“Ні, доню, тут дуже добре. Але ж, знаєш, як у тій пісні співається «Чужа хата не своя». Хочеться дожити віку на батьківській землі”.
Як старенькій пояснити, що вона вже не повернеться у рідне село. Бо ж сама не здужає себе обійти, рідні немає, а чужі люди доглядати не погодяться. Скільки не намагалася Люба Юрківська, не може підібрати таких слів, щоб не образити бабусю. Тому завжди віднікується або намагається перевести розмову в інше русло.
Євдокія Стецюк – не тільки найстарша мешканка будинку-інтернату, а й усього Білогірського району. Як писала в одному з минулорічних номерів наша газета, у грудні їй виповнилося сто сім літ.
Народилася 15 грудня 1904 року в селі Синютки. У чотирнадцять років залишилася круглою сиротою. Відтак усе життя одна – як билиночка в полі. Хоча й непогана на вроду і характер має спокійний та врівноважений, не судилося знайти коханого, з яким могла б ділити всі радощі і прикрощі свого життя.
Щоправда, ще в далекій молодості трапився чоловік, з яким мріяла поєднати свою долю. Навіть декілька місяців прожили разом. А потім розійшлися тихо, спокійно, без сварок і скандалів. Про причини розлучення баба Явдоха не воліє розповідати.
Як усі люди старшого покоління пережила два голодомори, страшні роки сталінських репресій, Велику Вітчизняну війну. Ще й досі із жахом згадує, як фашисти дотла спалили її рідне село.
Не тільки цю, а й усі найважливіші події свого життя Євдокія Стецюк пам’ятає до найменших подробиць. Годинами вона може розповідати про нелегкі випробування, які випали на її жіночу долю.
Сама будувала хату, обробляла город і, як всі жінки, трудилася. Спочатку у рільничій бригаді, очолювала буряківничу ланку, була бригадиром, землеміром у сільській раді. Згодом працювала продавцем магазину, в сільському дитячому садку.
До слова, у збудованій власними руками невеличкій на дві кімнати хаті прожила майже все своє життя.
“Стіни білила тільки вапном, ніяких добавок не використовувала. Вікон ніколи не фарбувала. Бо навіщо зайвий раз травити себе хімією, якої й без того вистачає”, – каже довгожителька.
Незважаючи на свій поважний вік, Євдокія Стецюк досить таки ще жвава, говірка жінка. З нею приємно спілкуватися, слухати її безкінечні розповіді про нелегке життя. Про все говорить баба Явдоха, лише секретами власного довголіття не поширюється на широкий загал, розповідає про них лише окремим своїм співрозмовникам.
Вона не була вегетаріанкою, але харчувалася, в основному, рослинною їжею, вирощеною на власному городі. Ніколи не купували продуктів у магазині. За своє життя вигодувала дві свині. Одну продала, а одну заколола і половину роздала людям. У сто років ще сама, без сторонньої допомоги обробляла невеличкий город біля хати.
Ніколи не лежала у лікарні. По допомогу до медиків зверталася лише один раз, коли сильно розболілися зуби. Тоді їй приписали цитрамон. Випила одну таблетку, а решту викинула.
“Найкращий засіб від усіх недуг – молитва”, – переконана баба Явдоха.
Молитвами і травами вона лікувала не тільки себе, а й односельців, які йшли до неї зі своїми болячками, хоча не вважає себе народною цілителькою. Щоб довго жити і не хворіти, ралить, перш за все, не переїдати і відмовитися від солодощів.
Як на свій вік Євдокія Стецюк досить таки освічена людина. Свого часу навчалася на землеміра, закінчила курси агрономів. Проте ніколи не слухала радіо, не дивилася телевізора. Як пояснює, від цього у неї болить голова.
Вона жила своїм життям, яке не кожному дано збагнути. Настільки звикла до самотності, що не змогла довго побути у своїх далеких родичів у Соснівці, які взялися доглядати стареньку, після того, як почала валитися її хата. Постійно сиділа на клунках зі своїми пожитками й марила повернутися в село. Ці думки бабу Явдоху не полишають і зараз у стінах будинку-інтернату для престарілих.