«Да шо вы говорите!» або «Цимес» – ресторан з претензією на розкіш

Інтер’єр
Слово «Цимес» в перекладі з єврейської мови означає «родзинка». Про те, що цей ресторан таки є родзинкою нашого міста, годі й сперечатися. Вже хоча б тому, що закладів, де зазвичай збираються національні меншини, у нас можна перерахувати на пальцях. Але витримати іспит на індивідуальність, на наш з подругою суб’єктивний погляд, йому не вдалося. В інтер’єрі лише кілька елементів свідчать про причетність закладу до єврейської культури. Перше це так звані мезузи (буквально означає «одвірок»), сувої, виготовлені зі шкіри тварини з написаною абревіатурою від одного з імен Всевишнього – Шадай, що означає – той, хто оберігає двері Ізраїлю. Ще один елемент єврейської культури – відповідно оформлене меню та назва самого ресторану, написана українською та на івриті. Кардинально змінений після ремонту інтер’єр приємно тішить: зала для малих компаній на першому поверсі, а центральна та зала для курців розділені умовно, на другий поверх з балконом. Окремо є барна стійка та літня тераса. До речі, у залі для курців та барі розміщені таблички з написом «куріння шкодить вашому здоров’ю!». А ось вбиральні у «Цимесі» ну дуже холодні: саме приміщення, напевне, не обігрівається, і руки доводиться мити у крижаній воді.

Кухня
Треба віддати належне, кухарі готують неперевершено! Принаймні тими стравами, що замовили, ми смакували залюбки. Те, що написано у меню під однією зі страв, що «ну просто глотка треснет от удовольствия, так как, во-первых…» все смачно, по-друге – гарно оформлено, таки правда. Меню взагалі нас потішило цитатами «підслуханими» в одеських двориках та коментарями до кожної страви у тому ж дусі, на кшталт «Простите, на минуточку, но это таки все еврейское!» або «Я имею вам сказать пару слов, Вы даже не заметите как проглотите собственный язик, такое это удовольствие». Серед усього розмаїття страв тут і улюблена «закусь» Бруно Крайського, і салат, котрий полюбляв нарком Лазар Каганович, і навіть страви, яким частувала свого майбутнього зятя відома всій Одесі тьотя Соня… Ми замовили собі баранину в кисло-солодкому соусі по 26 гривень за сто грам, салат «И как вам этот витаминчик» за 18 гривень порція, а на десерт – смажений банан у коньячному сиропі за 18 гривень, пляшку шампанського за 60 гривень та каву по 10 гривень за горнятко.

Обслуговування
Ось тут і почали «вилазити» усі дрібниці. Каву і салат принесли вчасно, хвилин через 8-20 відповідно. А ось з бараниною виявилося складніше. Своєї страви ми чекали сорок хвилин при тому, що офіціантка нас запевнила: «ця страва є у наявності й буде подана найшвидше, тому що її готували на замовлення для компанії, що святкує день народження!». І якщо вже зовсім прискіпливо оцінювати роботу з точки зору ресторану, а не чергової забігайлівки, то варто відмітити, що шампанське нам принесли зі щойно зірваним цінником, без відеречка з льодом і навіть відкрили тільки після того, як ми зазначили, що не вміємо цього робити та й шкода щойно відремонтованої стелі.
Ще одним, не вельми приємним фактом стала для нас сама вечірня трапеза під звуки fm-радіо з рекламою геморою та простатиту, які лунали на весь ресторан! Проте згодом, коли звуки радіо змінила «жива» музика і компанія, котра святкувала день народження потяглася на танцювальний майданчик, стало веселіше… Особливо коли нам принесли рахунок, а там, окрім півтори сотні «наїдженої» нами суми, вписано: «музика за двох осіб – 30 гривень». На наше зауваження, чому ніде немає зазначено, і нас ніхто не попередив, що за музику доведеться платити окремо (це при тому, що ми кілька разів сказали офіціантці, що вперше прийшли до ресторану) дівчина лише визнала, що мала би попередити, але… Загалом, бажання не платити за кілька прослуханих композицій, було велике. Однак, враховуючи щире зізнання офіціантки, яка протягом усього вечора терпляче відповідала на усі наші запитання та чемно і виважено реагувала на зауваження ми, з повними животами, майже порожнім гаманцем та змішаними відчуттями, відкланялися і «чисто по-одесски» сказали їм: «Адью»!»...