«Черпаю ідеї для своїх сюжетів у всьому, що мене оточує», -

Побачивши Іринині картини, неможливо запідозрити у їхнього автора хоча б якісь проблеми із зором. І тим більше повірити в те, що лікарі прогнозували їй залишитися незрячою на все життя.
Коли дівчинці було чотири місяці, в неї виявили катаракту. Хмельницькі офтальмологи виявилися безсилими проти цієї хвороби. Вони чесно і відверто сказали про це молодим батькам. Та Олег і Ольга Миропольські не хотіли, та й не мали права вірити у такий страшний песимістичний прогноз медиків. Вони ніби внутрішнім чуттям передбачали, що не все втрачено, і маленькій донечці можна повернути зір.
І не помилилися. Фахівці відомого на всю країну Одеського інституту офтальмології імені Філатова після детального обстеження подали надію, що Іринка буде зрячою. Але для цього треба провести декілька надзвичайно складних дороговартісних операцій.
«Ми з дружиною вчителювали у сільській школі. Заробітної плати для молодої сім’ї, яку отримували до того ж з великим запізненням, ледве вистачало, щоб звести кінці з кінцями. А відкладати операцію аж ніяк не можна було. Бо якби запізнилися на місяць чи два, могли б втратити усі шанси», – як страшний сон згадує Олександр Миропольський події майже чотирнадцятирічної давності.
Кошти на проведення операцій збирали всією родиною. Та промінчик надії, що з’явився після проведення першої, раптово згас під час наступної, яка виявилася невдалою. Батьки не відступали. Вони вірили у те, що диво настане. Після третього хірургічного втручання в Іринки відновився, вірніше сказати, з’явився зір, якого до цього часу у неї не було. Але потрібно щороку проходити лікування, котре, як і операції, коштує недешево. Тому Олександру Миропольському довелося перекваліфікуватися. Малооплачувану педагогічну роботу змінив на підприємницьку діяльність.
Як і всі її ровесники, Іра своєчасно пішла в школу. Проблеми із зором аж ніяк не вплинули на її навчання. До того ж дівчинка відкрила у себе незвичайний хист до малювання. Вона уважно роздивлялася будинки та пейзажі. Намагалася запам’ятати цікаво закручену гілочку на дереві чи деталь на фасаді будівлі, кольори, форми, навіть людські емоції. Аби розвинути цей незвичайний дар, вирішила записатися до місцевої художньої школи. Дізнавшись про хворобу майбутньої учениці, викладачі побоювалися, чи зможе Іра справитися з навчанням. Але вона довела, що навіть, маючи проблеми із зором, може малювати не гірше від інших дітей.
«У художній школі займаюся уже чотири роки. За цей час намалювала близько п’ятдесяти картин. Найбільше спогадів та емоцій пов’язано, напевно, з портретом мами, який намалювала в перший рік навчання. Хоча зараз розумію, що ця робота недосконала, але мамі картина надзвичайно сподобалась», – розповідає Ірина Миропольська.
Картини, які малює Іра, – наче калейдоскоп: дивлячись на них під різними кутами зору, можна помітити небачені досі деталі. Вони багатопланові і, водночас, легкі та прості для сприйняття. Натюрморти, природні пейзажі, інтер’єри, казкові герої, ніби оживають на папері з- під руки юної художниці.
«Черпаю ідеї для своїх сюжетів у всьому, що мене оточує. Часто вони приходять цілком спонтанно, через певні асоціації. Ми живемо на п’ятому поверсі, з вікон квартири добре видно широке поле, що майже прилягає до нашого будинку. Одного ранку прокинулася і побачила рясно вкриті інеєм дерева і все навкруг біле-біле. На мить ніби поринула в казку і виник образ красивої жінки, що своїм довгим сивим волоссям вкрила все навкруги, який відтворила в однойменній картині «Зимова казка», – каже моя співрозмовниця.

Найбільше Іра любить малювати морські пейзажі. Це, напевне, пов’язане зі спогадами про поїздки в Одесу. Адже море було чи не найпершим, що побачила у своєму житті дівчинка після перенесених складних офтальмологічних операцій. Якщо раніше малювала на звичайному ватмані, то тепер переносить сюжети своїх картин на скло. На ньому малюнки виходять ще яскравішими і колоритнішими.
Нині Іра навчається у восьмому класі Старокостянтинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Крім малювання, займається фотографією. Об’єктивом фотоапарата фіксує цікаві та змістовні сюжети. Її світлини не менш насичені і колоритні, ніж картини, що виходять з-під пензля юної художниці.
Раніше дівчина хотіла стати дизайнером інтер’єрів, проте чудово усвідомлює, що ця професія не дасть їй постійного фінансового доходу. Але, навіть не визначившись з майбутньою професією, посилено навчається. Вона мріє здобути освіту за кордоном. Упевнена, що це дасть їй більші можливості не лише в навчанні, але й у подальшому працевлаштуванні.

Світлана ЗАВЕРУХА.