«Якось мені подарували свічку, зроблену у 1940 році»

Проо це говорить колекціонерка Олександра Гармель з Нетішина

У кімнаті колекціонерки майже всюди стоять свічки: у вигляді всіляких казкових та геометричних фігур різної величини. Частина колекції, яка скоро дійде до сотні, схована у коробку. «Усіх не ставлю - місця мало. Проте часто перекладаю їх, аби змінити обстановку у кімнаті», - зізнається Олександра.
Колекціонувати свічки жінка почала років десять тому, коли друзі подарували їй ароматичну свічку. З їх легкої руки все й почалося. «Мені дуже сподобався її запах, от я і вирішила їх збирати. Першою в моїй колекції з'явилася велика свічка у формі серця, яку мені подарували на День святого Валентина, - пригадує колекціонерка. - Правда, серця вже нема, бо я часто любила його запалювати. Кажуть, кожну свічку треба обов’язково підпалити, аби гніт трохи погорів. Я так і роблю».

На ніч Олександра часто запалює свічку з ароматом лаванди, який заспокоює після робочого дня. Аромати вибирає за настроєм, полюбляє запах ванілі та кави. За її словами, кожна свічка горить по-своєму, навіть аромасвічки змінюють свій запах за різних погодніх умов. «Свічки запалюю для душі. Вони створюють атмосферу спокою, таємничості, і ти забуваєш про буденність й линеш у світ роздумів та мрій», - каже жінка.
Свою колекцію жінка поповнює свічками з тих міст, які вона відвідала. Хтось привозить на згадку магніти на холодильник, а Олександрі про поїздку нагадує та чи інша свічка. Купуючи чергову свічку, одразу знає, де її поставить. У її колекції є екземпляри не тільки з багатьох куточків України, але й з-за кордону. Наприклад, свічку з янголом привезли подруги з Калінінграду. Ця свічка ? улюблениця Олександри, вона стоїть біля комп’ютера. «Коли мені погано на душі, я подумки читаю молитву та дивлюся на янгола. Від цього стає набагато легше», - ділиться Олександра.
Є свічка з сонячної Італії: на тарілочці, червона з орнаментом, у вигляді трапеції. Щоправда, воску у ній замало,тож запалювати майже нема що. Вона призначена більше для декору. Є свічка-морозиво. За словами Олександри, друзі часто плутають її зі справжнім морозивом, дивуючись, що воно не тане. А свічку-слона плутають з копілкою, бо гніту на спинці майже не видно.
«Якось мій давній приятель, дізнавшись, що я колекціоную свічки, приніс мені маленьку стару свічку. Сказав, що знайшов її у скрині в бабусі. Виявляється, її виготовили у далекому 1940-му році. Оце так подарунок! - розповідає пані Олександра.
Свічки - задоволення недешеве. «Одного разу я побачила в магазині велику циліндричну свічку на 4 гніти, яку можна поставити на підлогу. Проте не купила через брак грошей. Згодом пошкодувала. Тому вирішила, що неодмінно купуватиму те, що дуже сподобалося, адже це приносить мені задоволення», - каже Олександра Гармель.