Володимир Білас: "Потрібно мати велике бажання бути здоровим"

 Після того, як Володимира втретє засипало у шахті, де під пластами породи він пролежав кілька годин, пересуватися без милиць молодий чоловік не міг.
З кожним роком йому ставало все гірше, а через страшний біль у коліні Володимир почав заїкатися. «Дійшло до того, що я ледь пересувався по квартирі, - розповідає чоловік. - У Києві мені сказали, що в нас у Союзі такі хворі приречені».
Після того, як дружина, забравши сина, пішла від нього, Володимир почав боротися з недугою. Займався за системою Дікуля, а згодом, за його ж порадою, потрапив до Московського інституту ортопедії й травматології. Тамтешні лікарі теж виявилися безсилими перед недугою. Лише одна лікарка порадила: «Плавайте щодня. Прийде час, і ви відчуєте біль у хворій нозі. Далі все залежатиме лише від вашого терпіння і сили волі».
… Спочатку до води під’їжджав на інвалідному візку, опускав туди ноги, потім поступово почав заходити. Причому, купався у річці цілий рік, незалежно від погоди - у тридцятиградусний мороз та хуртовину, за що його нерідко називають Сніговою людиною. Люди, пробігаючи повз нього, кутаючись у теплі вбрання з жахом дивилися на чоловіка, який, підходячи до ополонки на милицях, відкидав їх і стрибав у льодяну воду, де проводив 5, 10, 15… хвилин. «Чотирнадцять років ходив на милицях, - розповідає Володимир, - шість років - з однією і п’ять - з ціпком. А потім і його викинув».
За любов до води (взимку міг плавати до трьох годин) і вміння надзвичайно довго перебувати під нею Володимира Біласа прозвали Іхтіандром (він і сам себе так величає). А німці навіть зняли про нього фільм, назвавши людиною-легендою.
Ми, звісно, не радимо наслідувати Іхтіандра, і щодня, незалежно від пори року вставати о п’ятій ранку і йти на річку. Але випробувати свою силу волі та підвищити імунітет пірнанням у лунку, можна спробувати. Тим паче, що скоро Водохреща, і сотні людей потягнуться до водойм… 
 «Вперше пірнати страшно, - каже він. - Але зберіться з духом і скажіть собі: «Я хоч пальці на ногах намочу - для годиться». В мене, до прикладу, іншого виходу не було: або повзати, або ходити. Тут головне - не форсувати події. Я ж занадто себе навантажував, бо дуже хотів жити.
Якщо ви зібралися з духом, намочили ноги і, все-таки, пірнули, на перший раз цього досить. Виходьте з води, обтирайтеся і вдягайтеся. Причому, білизна має бути з натуральної тканини, просторою. Одяг - таким, щоб ви змогли чим швидше вдягнутися. Таким самим повинно бути і взуття. І одразу ж ідіть, в жодному разі не стійте на місці.
Після крижаної купелі дуже хочеться пити. Річ у тім, що чакри відкриваються і волають: «Холодно!» «Пити!». І людина п’є: хто каву, хто гарячий чай, а хто й спиртне. Я спочатку думав: «Хоч ковток води вип’ю, а потім ще один, ще…». Напитися неможливо, хоч літр у себе влий. Навпаки, спрага стає ще більшою. А уявіть, якщо ви почали грітися спиртним. Скільки ви його вип’єте, і чим усе закінчиться? Те ж саме і з їжею. Тому походіть, розслабтеся. Адже ваш організм отримав серйозний стрес. Лише коли він прийде в норму, а це станеться години через дві, можна їсти і пити».
Отож, якщо ви на Водохрещення зберетеся на Південний Буг попірнати, можливо, вам пощастить, і ви на власні очі побачите Іхтіандра, який взимку проводить по три години у воді, й за день видихує під кригою по два-три акваланги.
А колись, згадує Володимир Білас, кардіолог заборонив йому купатися навіть улітку. «Не можна, - казав лікар, - у вас серце не б’ється, а тріпається». Але вже три десятки літ Іхтіандр щодня пірнає під воду, і навіть забув, де у нього серце.