«Ми готові виконувати операції з трансплантації органів,

Хірурги Хмельниччини вже давно працюють за світовими стандартами і за деякими показниками навіть перевищують столичні. Про нинішні можливості хірургічної служби області та майбутній розвиток розмовляємо з головним хірургом області, професором Анатолієм Суходолею.

– Хірургія – та галузь медицини, яка дуже швидко розвивається, активно впроваджуються нові технології, – зазначає Анатолій Іванович. – І сьогодні українська хірургія мало чим відрізняється від європейської чи американської. Так само, як в самій державі немає різниці між столичною і обласною клінікою. Інформація про все нове (у якій частині світу його би не впровадили) швидко доходить до кожного хірурга.  Адже ми беремо участь  в різноманітних симпозіумах, конференціях, спілкуємося в Інтернеті з усім сві- том. Справа за малим: оволодіти цим новим і придбати потрібне обладнання, інструменти.
– Це, мабуть, непросто?
– У нас в області склалася, можна сказати, унікальна ситуація. У позитивному плані, я маю на увазі.  Головним хірургом області я працюю вже 15 років. І за ці роки хірургічній службі ніколи не відмовляли в придбанні сучасних апаратів та інструментів, впровадженні  нових технологій. Усі керівники облдержадміністрації та ради, які були при владі протягом цих років, надавали галузі охорони здоров'я пріоритет. Тому ми й вийшли на передові позиції.
– А які служби на «передньому фланзі»?
– Спочатку все нове запроваджуємо в обласній лікарні. Далі естафету підхоплюють міські та районні лікарні. У 1994 році ми розпочали виконувати лапароскопічні  операції. Ми шостими в Україні  запровадили лапароскопічні операції з видалення жовчного міхура. Зараз лапароскопічні комплекси є у десятьох районах області, шість – в обласній лікарні, два у Хмельницькій міській. Тобто, усе передове не концентрується в Хмельницькому, а розповсюджується по  районах.  Спочатку деякі  науковці, фахівці з Мінохорони здоров'я України з деяким скептицизмом сприймали інформацію про появу лапароскопічного комплексу в райлікарнях. Зараз це вже нікого не дивує. Лапароскоп потрібен не лише  для виконання операцій, а й для діагностики гострих хірургічних патологій, травм, пухлин.  Крім лапароскопічних операцій, ми у 1990 році запровадили ендопротезування кульшових та колінних суглобів, а останнім часом ще й ліктьових. Цим  почав займатися головний ортопед-травматолог області, кандидат медичних наук, заслужений лікар України Юрій Павлішен. Причому, він запровадив виконання операцій з ендопротезування не лише в нашій області, а й в Чернівецькій, Волинській, Тернопільській. Зараз для нас ці операції звичні. Крім обласної лікарні, їх виконують у Хмельницькій міській лікарні, в Кам'янці-Подільському, а незабаром ще й в Шепетівці.   Тривалий час у нас були проблеми з лікуванням захворювань, особливо пухлин печінки, мета- статичних уражень печінки, паразитарних. Я займаюся цією проблемою. Уже протягом чотирьох років  виконую повний спектр оперативних втручань на печінці. Але для цього потрібні були не лише руки і знання, а й ультразвуковий скальпель, а також апарат, яким під час крововтрати кров автоматично повертається в організм. І не потрібно  використовувати донорську кров. За рік я роблю близько 50 таких операцій, і не лише  мешканцям нашої області, а й сусідніх.  Так само ми виконуємо усі діагностичні та оперативні процедури на сечовивідній системі. Урологічну службу області очолює досвідчений фахівець Станіслав Собчинський
– Особливою гордістю області стало кардіохірургічне відділення, яке відкрили кілька років тому.
– Без допомоги влади ми би його не відкрили. Адже потрібні були дуже дорогі апарати: ангіограф, апарат штучного кровообігу, наркозний апарат та інші. Лише за скромними підрахунками, на це пішло близько 15 мільйонів гривень. Для роботи у відділенні ми зібрали молодих фахівців. Очолює колектив мій учень, кандидат медичних наук Андрій Кланца. За рік вони виконують близько ста операцій на відкритому серці. Крім того, звичними стали стентування, коронарографії. І нам навіть з Києва часто відправляють пацієнтів з Вінницької, Тернопільської, Чернівецької областей. Це  визнання високої кваліфікації наших кардіохірургів.
– В Інтернеті, популярних журналах можна почитати думки фахівців з різних країн про те, що операції на відкритому серці – вчорашній день.
– У кардіохірургії є багато нововведень, деякі операції виконуються малоінвазивно. Наприклад, стентування проводиться без розрізу, через судину. Чи операція із закриття шлуночкової перетинки. І у нас багато операцій виконують якраз через судинний доступ. Але є операції, які можна виконати лише на відкритому серці.
– Вже давно йде мова про реорганізацію усієї мережі медичних закладів.
– Справді, планується оптимізація мережі. У її рамках об'єднають малопотужні стаціонари. Якщо у хірургічному відділенні виконують за рік менше сотні оперативних втручань на черевній порожнині, не можна гарантувати якість їх проведення,  бо хірург просто не набирається досвіду.
– Сьогодні можна вже конкретно сказати, у яких районах залишаться хірургічні відділення, а де їх не буде?
– Ні, ми це питання поки що ретельно вивчаємо. До того, щоб зменшити кількість хірургічних ліжок чи взагалі закрити відділення, потрібно підготуватися. Й, насамперед, в кожній райлікарні потрібно мати потужне реанімаційне відділення. Адже важкі пацієнти все одно залишаться. Тому протягом останніх кількох років ми займалися створенням та оснащенням реанімаційних відділень в районах. Без них залишилися Білогірська, Новоушицька райлікарні, неповноцінне відділення у Хмельницькому районі. Але за кілька років ми оснастимо реанімації й там. Власне, купити обладнання легко. Значно важче знайти фахівців. Тому на кафедрі хірургії факультету післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету, яку я очолюю, щороку ми готуємо по вісім-десять анестезіологів.    
– Нещодавно побувала у відділенні гемодіалізу. Багатьох хворих могла би врятувати трансплантація нирки. Чи є плани щодо впровадження операцій з трансплантації органів в нашій області?
– Це проблема не лише нашої області, ця проблема усієї держави. У нас  150 пацієнтів живуть лише завдяки процедурі діалізу. За рік на них витрачається до 150 мільйонів гривень. За той же рік 20-22 відсотки цих хворих помирає.  Врятувати багатьох може трансплантація нирки. Однак, це питання не вирішене на законодавчому рівні. Потрібно дозволити трупну трансплантацію. Зараз же для того, щоб взяти орган  у людини, в якої діагностована мозкова смерть, потрібно отримати дозвіл у близьких родичів. І часто це просто неможливо.  Єдиний рятівний «поплавок» – родинна трансплантація. Закон про трансплантацію органів розробляється. Його суть – презумпція донорства. Тобто, ми усі завідомо донори, і при умові мозкової смерті ніхто не запитуватиме у родичів дозволу на взяття органу. Якщо ж людина не хоче, щоб коли-небудь використовували її органи, за  життя має подати в центр трансплантації документ про те, що вона відмовляється від такого донорства. Така практика в Іспанії, Німеччині, Франції. А в деяких мусульманських країнах – наприклад, Пакистані, Ірані, Іраку, дозволений продаж парних органів.  
– А у Хмельницькому операції з трансплантації органів можуть виконувати?
– Це нескладні операції. Фахівці, у тому числі і я, готові їх робити. Все залежить від законодавчої бази. Та й від нашої свідомості. Наведу один приклад. Два роки тому в Україні провели опитування двох тисяч респондентів з вищою освітою, віком 35-50 років. В анкеті було два запитання: «Чи згодні  ви бути донором?» та «Чи згодні ви при потребі бути рецепієнтом (тобто, щоб вам пересадили чужий орган)». На перше запитання 90 відсотків респондентів відповіли «Ні», на інше – ті ж 90 відсотків відповіли «Так». На мій погляд, трансплантація далеко не медична проблема. Про це мають говорити педагоги, працівники культури, священики, журналісти, лікарі. А запровадити трансплантацію у нас можна через три-чотири роки. Уже цього року з Хмельницького два лікарі поїдуть на спеціалізацію до Запоріжжя.