clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Головний театр Хмельниччини відзначає 85-ліття

Заслужені артисти України Леонід Диса, Микола Валівоць та Ігор Сторожук (зліва направо) у виставі «Дуенья».

Заслужені артисти України Леонід Диса, Микола Валівоць та Ігор Сторожук (зліва направо) у виставі «Дуенья». . Фото: Заслужені артисти України Леонід Диса, Микола Валівоць та Ігор Сторожук (зліва направо) у виставі «Дуенья».

Заснували заклад на Північному Кавказі, а перші 15 років він провів «на колесах».

Історія Хмельницького академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького розпочалася у далекому 1931 році. Тоді у місті Новочеркаську на Північному Кавказі виник пересувний театр для української діаспори. Заснували його ентузіасти на чолі з директором Сергієм Чернявським та головним режисером Г. Самарським. Відтоді трупа постійно пересувалася, давала вистави у різних містах, часом на заводах, іноді імпровізованою сценою служили вантажівки. Тим не менш, репертуар був досить цікавим і різноплановим: «Овеча криниця» Лопе де Вега, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Маруся Богуславка» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького та інші. Восени 1931 року театр отримав «спонсорську» допомогу від радянського політика Григорія Петровського, а заразом і його ім'я до назви. Під ним заклад проіснував 78 років.
У пошуках місця для постійної роботи колектив спершу переїхав до Краснодару, а у 1933 році – в Україну, де став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром. Незважаючи на таку назву, він базувався в Бердичеві, виїжджаючи з виставами до різних областей.
«У нашого театру була незвичайна доля. Але завдяки постійним переїздам, пережитим спільно труднощам, побутовим проблемам, трупа стала монолітною, справжньою великою родиною, – розповідає художній керівник театру Старицького Анатолій Пундик. – І коли театр, вже досить досвідчений, нарешті, опинився у Проскурові, провінційне місто зі слабкими культурними традиціями тільки виграло від цього».
Однак осяде театр Петровського в нашому обласному центрі ще нескоро – у 1944 році. До цього він фактично увесь час був в дорозі. У 1935 році колектив близько познайомився з артистами та режисерами Київського театру імені Івана Франка. Між двома театрами зав’язались міцні стосунки, кияни взяли шефство над молодою трупою, брали участь у їхніх постановках та виступали з лекціями для молодих артистів.
У 1938 році театр Петровського знову переїжджає, тепер до Кам’янця-Подільського – адміністративного центру новоствореної області. Але й там не довелось навіть добре звикнути до сцени. Розпочалась Друга світова війна, і трупу разом з родинами відправили у тимчасову евакуацію. І знову розпочалися нескінченні гастролі: з серпня 1941 по жовтень 1943 року театр відвідав близько 30 населених пунктів у Закавказзі, Середній Азії, на Далекому Сходу та Півночі.
Після визволення Хмельниччини театр повертається на батьківщину – в Проскурів, куди перенесли обласний центр. Нарешті, розпочалося осіле життя. 25 листопада в обласній газеті з'явилося повідомляння, що театр розпочав сезон 1944-1945 років у Проскурові виставою «Украдене щастя» Івана Франка.
Тоді ж почав викристалізовуватися власний почерк, репертуар поповнився п'єсами світових класиків та відомих українських драматургів. Трупа експериментувала, приймала творчі рішення, шукала вистави, які б зацікавили глядача і в той же час підвищили його культурний рівень. Були злети і падіння, успішні і складні часи... Ось уже понад 70 років театр працює в обласному центрі, щосезону тішить глядачів яскравими прем'єрами.
«Мандрівний дух залишився у театру і досі, хоча тепер можливостей для таких масштабних гастролей немає, – каже Анатолій Петрович. – Тим не менш, ми налагодили гарні стосунки з Вінницьким театром, постійно обмінюємося з ними виставами, у квітні повеземо у Чернівці «Украдене щастя». Ще у планах тур Вінницею, Житомиром і Києвом, але коли ми зможемо його здійснити, залежить від спонсорської допомоги».
До свого ювілею театр Старицького підготував для подолян чимало цікавих вистав і сюрпризів. Так, 85-ий сезон розпочався із грандіозного дійства «Театр на колесах», яке складалося із уривків з найкращих вистав і оригінальних номерів. Далі був балет «Есмеральда» у постановці заслуженого артиста України Олександра Шиманського. Зовсім скоро, 11 березня, відбудеться прем'єра музичної вистави «Ханума» за п'єсою Авксентія Цагарелі, а 27 березня, у День театру – еротичний фарс «Великодушний рогоносець».
«Ці дві вистави будуть першими серйозними кроками до повноцінного мюзиклу. Повною мірою буде задіяний оркестр, солісти, балет, найкращі акторські сили, молоді актори», – запевняє Анатолій Пундик.
Також колектив розпочав роботу над п'єсою власного виробництва «Втеча з майбутнього», написаною керівником літературно-драматичної частини театру Мариною Бортник, а також над виставою «Таїна буття», побудованою на листуванні Івана Франка із жінками.
«Планів у нас багато, та головне – не стояти на місці, а постійно розвиватися. Роль театру, як і культури загалом, зараз в Україні недооцінена, однак вона дуже вагома», – розмірковує художній керівник театру.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31