Так чи інакше бути вільним від суспільства, в якому живеш, неможливо. Але про це - і не лише про це - надпромовистоу «Самотньому вовкові» Германа Гессе. Не зайве тому, хто цікавиться шляхом, а не станом дороги якою йдеш, прочитати його ж "Гру в бісер". Судилося й мені "пограти в бісер зі свинями", випало продавати зайве обійстя в селі, котре потребувало не по моїх силах, вміннях і статках ремонту. Оте "продаванні не з моєї вини затяглося майже на рік, коштувало за десять тисяч з добрим гаком і силою-силенною непотрібних папірців. А ще вистоювань у чергах до усіляких більших і менших клерків, коло дверей, яких не передбачено ані стільця, ані бодай якоїсь лави для посполитого люду.
От і спитайте не мене а себе чому цим часом хтось потроїв свої статки? Чому держава живе за рахунок бідних і потурає багатим? І чи не представники влади - перші багатії? І чи не з нас потроюються їхні статки і маєтки?
І є повсякденна - і не лише у Верховній Раді, айв кожнісінькому селі - тусаюча знущальна сила, перед якою несамохіть підгинаються коліна. І не даєтьс�...

…Я маю те, по що йшов, село і мову. Ні не так, а саме, - Село і Мову.

Маю те, що ніхто не годен у мене відняти ні за триста літ кріпацтва, ні за двадцятеро глухосліпого рабства, що означилося, як незалежність, -маю право йти осібно і бути собою. Надовго? Навіщо? Чому?

Простіть великодушно, що стомився од непевності, що десь є в моїй мові оскаржений чи вимушений поспіх - показати легкість вислову ой як непросто дається... Та ще й тоді, коли не йдеш за канонічним правописом, айв мові - не стороннім, а рідним шляхом. Тут треба не галакати, а слухати і "Осінь в димах. Сідлай, мати, коня. Витри сльози - війна навколо. Сиву шапку потяг зняв Над німим і печальним полем", і "Шукайте цензора в собі. Він там

живе дрімучий, без гоління", і "О південна Україна, рідна мати нежива", і "Хитається вечора зламана віть", і "Поэты умирают в небесах", і "Когда б вы знали из какого сора растут стихи, не ведая стыда", і -найперше - "Садок

вишневий коло хати"... Чому найперше? Тому.

Є щось непоясненне у внутрішній спільності світової культури. Ось такі, при...

Воля - вона у серці, а незалежність десь там, у свавільному крикові нічного подорожнього чи спізнілого птаха. Їм - бо вони незалежні - не до того, чи ти наробився і хочеш бодай ноги кинути не сторчма, і це не їх біда чи вина, - вони такі, і таким буваєш і ти, надто тоді, коли хильнеш зайву чарчину.
Колись же треба гойднути застояну кров. І тоді "гайда!" і "слава Україні!" десь збігаються в непритомне "ура!"
Не хочеться просто відкопувати зброю, яка усіх поховає.
Мій кіт Ґудзик мене мало шанує і ще менше боїться. Часом, коли добре натовчеться карасів, замуркоче на деякий час і показуватиме свої гострющі пазурі і шаблезубі ікла.
Аби я не забув, що у хаті господар він, а не я.
Одного разу він наївся сирих печериць і таки добре мене дряпнув.
Слава Богу, що стало мені по тому не лише обняти цю чорну-чорнісіньку рідну погань, а й перепросити.
Бо маю шанувати не лише свою свободу. Як і він. І нас, якщо нас бодай двійко, ніхто не здолає. Але я не знаю, чи він про це думає своєю мовою.
Просто він розуміє мою, а я його. Без тлумачів. Ота стопромовиста балаканина не п...

А щодо ілюзій, то вже про найпоширеніші. Про ті, що було б, якби демократичні сили об'єдналися, якби, якби, якби...

Було б ще гірше, бо ми гірші за них. І якщо є брехня у мові - то це гріх непростимий. Бо якщо силою, примусом, законом тим чи іншим, а не честю, то кількість партій ні в яку якість не перейде. Нечисть сильна купою, одинаки -долею. І їх єднає не показове покаяння, а мовчазна молитва до неба. 

І якщо вдалося мені, українцеві, дістатися того віку, де поетів більших і кращих повбивано і постріляно, то, може, то вже чорні літа ведуть мене кобзарськими стежками?

Але якщо ви шалієте, то я сидю собі під грушею, п'ю чи співаю, чи те саме по тому самомому, слухаю, як надходить гроза і прошу, щоб усі були живі.

І мова мені - молитва, і я їй - як зночіла, заблукала дитина. 

Мово-пораднице, мово-мамо, мово-земле, мово-небо, мово-всепрощаюча і всепростима, ти й поза моїми устами була і будеш.

То їх, що кусають одне одного, як мухи на Спаса, час полічений.

Оте виздихаюче покоління хай собі ще посмердить голосом, мені аби тілько ти була і по мені, і по них.

Якось т...

Поневіряння України і українців протягом віків з відчуттям у серці "рідної чужої землі", на якій ти хам, лайдак чи кріпак, але аж ніяк не вільний господар, завжди були пов'язані з постійним і заохочувальним з боку "власть імущих" глумом над мовою і вірою.
То нашу неприкаяну мову називали говіркою, зіпсутим польським чи російським діалектом, то взагалі забороняли до друку, то, зглянувшись, величали братньою, але якоюсь найменшою, як Іванушка-дурачок у російських казках про трьох братів; священиків страчували, церкви руйнували або віддавали в оренду шинкарям і лихварям.
Перше руйнування Січі у 1709 році за наказом Петра І супроводжувалося глумом над могилами; остаточне - 1775 року за наказом Катерини II - не тільки цим, а й вирубуванням срібних царських врат у січовій Покровській церкві та зриванням коштовних окладів з ікон... А ще пам'ятається мені, що московити викопували полеглих козаків на цвинтарі і робили з них опудала.
Що ж єднає нашу теперішню "незалежну" владу з колишнім імперським православ'ям і милосердям? Лукавство і не�...

Серед того світу, де всі ми живемо, увагу привертають одинаки.
Саме вони не є та більшість, яка обирає на наступних виборах наступну тимчасову незалежність.
І, як правило та, маленька меншість й на ті вибори не ходе, бо змучена отим вічним правлінням.
Незалежність... Вона починається з любові, а не з примусу. Незалежність - це любов, це готовність померти щомиті за други своя. Готовність вийти на двобій навіть з чортом лисим.
Згадаємо, ой згадаємо чи не всі рядки з "Тараса Бульби" Миколи Гоголя.
Нагадується нині, коли батько Тарас, вбиваючи сина Андрія, казав: "Я тебе породив, я тебе і уб’ю".
Страшно? Страшно. Але перед тим Тарас до сина казав: "А що, синку, помогли тобі твої ляхи?!"
...Мені, на жаль, не сняться ліси і солов'ї, а сниться розріз оптичного прицілу, в який я ніколи не дивився.
Але там - в розрізі - оті, які від кулі моєї чи бодай гнилого яйця в голову не поміняються, і не міняється силою нічого, як не мінялося віками.
Тільки Словом, якщо воно мене прийме, як мати, простить за де блукання і прийме щире каяття, я зарятуюся.

Попере�...

Так само "тьма" - означення не лише числове, але й духовне, тобто "пітьма".
Народ, який влада ототожнює з пітьмою, далі зватиметься по-іншому -"електорат", "маса", "прошарок інтелігенції", "пролетаріат",- як завгодно, але щоби була більшість, яка буде керувати і тим самим, що один, як палець, як вовк чи як схимник, отими двома, що побратими, отими трьома, в яких церква.
Я не претендую на якусь істину; я був і сам, і вдвох, і трійкома. У "тьмі" не був і не хочу. Хай вони сподіваються й надалі, що ворожа стріла вцілить у груди не його, а ближнього. Чим збільшить смерть поплічника загальний розподіл частки здобичі на тих, хто вижив. Це не моє.
І це не вовчі закони. Не ображайте вовків.
І я собі думаю вголос не до річниць, не за статки чи маєтки, не за лакомство нещасне,- думаю, бо мислю і маю сумнів, а не слухаюся і корюся. Хтось, може, і озоветься на поклик не до повстання, і не до покори; просто той,
хто почує, хай знає, що він не сам. А якщо й сам, то має вибирати - воїн він чи раб, зі щитом чи на щиті, іде "на ви" чи на "ти" з сивочолими с...

Воля, свобода, незалежність завжди мають бути шляхетними. Так було в давнину на Україні, коли Святослав попереджав:"Іду на ви", так було за Гетьманщини; так само на віру укладав договір з Московією Богдан
Хмельницький.
Воля і віра - поняття суть неподільні для чистого серця. Натомість вийшло інакше. Те "інакше" триває й дотепер на Україні, де завжди були першими Слово і Честь.
Писарі-крючкотвори, хабарники, депутати-здрайці - звідки це? Звідки оте "єдіноначаліє" і "всєпослушаніє"?
Почитайте Конституцію Пилипа Орлика - вона є і в нашій Деражнянській районній бібліотеці (ж-л "Шкільна бібліотека" №5, 2011 р ), багато що стане зрозуміло і про сущий час, і про майбутній.
Я - не до всіх, бо козаками теж не була більшість. Я до тих, хто має в собі внутрішню гідність, а не гординю, волю, а не сваволю, совість, а не помсту, доброту, а не злість.
Нам не треба об'єднуватися в партії чи товариства, нам просто треба знати, що ми не самі. Але проти внутрішньої свободи зовнішній примус безсилий

Попередні записи:

За дві криниці до прірви. Частина 1
За дві криниці до прірви. Час...

Чи є незалежність більша чи менша, і чим її виміряти оту так звану довжину, широту чи глибину простого слова "свобода"? Сьогодні я святкую щодня, а не у визначений час День Незалежності моєї держави, яка гіркостогоном,
старечим чумацьким возом добивається до правди - не лише своєї, а вселюдської. І мені не шкода, а радісно за мої тимчасові ілюзії щодо правителів. Бо я за цей час, як і кожен із нас, пройшов шлях випробувань. Як не дивно, незагальні потаємні знання закладаються у саме дитячому віці - казках і скоромовках, у, здавалось би на наш дорослий розум, безглуздих загадках і притчах. Отож-бо, про притчі. їх нема саме відповідних для якоїсь нації чи народу. Вони стаються самі по собі. І за будь-якого ладу, і за будь-яких правителів; потім хтось із розумних назве їх чи "східною" мудрістю чи "західною", "арійською" чи "єврейською"; але мудрість - на те вона й мудрість, що вона розуміла кожному. В одному із гірських пасм Індії, подалі від людського ока, знайшло прихисток щось те, що сьогодні називається одним із різновидів школи "ку...