Гаряча тема:
- Війна
Чи є незалежність більша чи менша, і чим її виміряти оту так звану довжину, широту чи глибину простого слова "свобода"? Сьогодні я святкую щодня, а не у визначений час День Незалежності моєї держави, яка гіркостогоном,
старечим чумацьким возом добивається до правди - не лише своєї, а вселюдської. І мені не шкода, а радісно за мої тимчасові ілюзії щодо правителів. Бо я за цей час, як і кожен із нас, пройшов шлях випробувань. Як не дивно, незагальні потаємні знання закладаються у саме дитячому віці - казках і скоромовках, у, здавалось би на наш дорослий розум, безглуздих загадках і притчах. Отож-бо, про притчі. їх нема саме відповідних для якоїсь нації чи народу. Вони стаються самі по собі. І за будь-якого ладу, і за будь-яких правителів; потім хтось із розумних назве їх чи "східною" мудрістю чи "західною", "арійською" чи "єврейською"; але мудрість - на те вона й мудрість, що вона розуміла кожному. В одному із гірських пасм Індії, подалі від людського ока, знайшло прихисток щось те, що сьогодні називається одним із різновидів школи "кун-фу". Був там вчитель, були люди, які приводили до неї учнів, були й ті, хто знав про славу цієї школи, тому знаходив туди шлях самотужки! Тут би хотілося зупинитися й щось розповісти про шлях поєднання духовної боротьби з фізичною самообороною, але передужу спокусу надто розводитися, продовжу мову притчі. Отже, якогось разу вчитель, гуру, сказав своїм учням: "Діти, я стомився і йду від вас - мені треба побути на самоті. Довго я вас вчив, забираючи час,- той, який був мені відведений, щоб я вчився сам. Оберіть
серед кращих собі найкращого, і хай він продовжить вічне діло, якому я присвятив все своє життя. Сказав це гуру і пішов. За рік він повернувся навідатись до тої оселі, де він давно не бував, до своїх учнів, в яких він вклав душу, які так чи інакше становили частку його життя. Прийшов він мовчки надвечір, мовчки пішов. Ні оскаржень, ні повчань, ні порад. Той, хто був обраний товариством як його наступник - бо школа не загинула, як все справдішнє не загибає,- догнав його в дорозі, зазирнув в очі і спитав: "Учителю, вас стільки часу не було, ми вже втратили віру і надію, що
ви живі. Але ви прийшли через рік Могли б ви нам сказати, хто за цей минулий час зробив найбільші кроки до пізнання вищої істини, шлях до якої, як ви нам казали, може лежати і через оцю боротьбу, оце щоденне виснажування тіла, оце шліфування вбивчої майстерності, коли людина може почутися надлюдиною, а може зректися світу, бо людина не є людиною без молитви. За цей рік хто з нас, як на вашу думку, зробив найбільший,
найвагоміший крок у цьому напрямку?" Вчитель довго мовчав, а тоді промовив: "Кухар, який вас годує і прибирає за вами сміття". Новоспечений гуру сплеснув руками: "Як ви можете це казати, та цей же ж чоловік зовсім не займається "кун-фу" - він - просто кухар!" На що вчитель відповів: "Вам було більше дано, ви хизуєтесь своїм талантом, а цей чоловік прийшов у цей світ з нічого, а надбав собі щось". Учень задумався, а вчитель мовчки пішов.
Невідомо, чи він повернувся. Якщо б повернувся таким, яким він пішов, то про це була б інша притча.
Попередні записи:
