Над містом сходило сонце. Я стояв на вершині хмарочосу і дивився на рожеву гладь неба. Сто двадцять метрів над землею… Цікаво, скільки це поверхів? А люди, як мурашки – нікчемні та малі. Сьогодні я вище усіх. Мої крила тремтіли від пронизливо – холодного вітру. Я знав, що з кожною наступною миттю буде важче іти на Вершину Духу, про те намагався не зупинятись і не озиратись і, тим більше, не дивитись на своє темне минуле. Я – Янгол. Навіть не знаю чому, але ангел світла. У мене білі крила, мій одяг світлий і це кільце над головою – як воно мені заважає, - в принципі могло б бути гірше. Я міг би служити темряві. Я взагалі не любив світла, але я - Янгол. Часом мені здається , що я не той ким би мав бути. Мені чогось не вистачає. Саме тому я тут. Світає. Я присідаю на край даху; звісивши ноги – гойдаю ними. Так! Мені добре, але чогось не вистачає. Я глибоко вдихаю ранкову туманну прохолоду і мені здається, що – ЖИВИЙ. Озирнувшись бачу, як тіні хмар підкрадаються до мене ховаючи дерева у морок, але ж вони малі, вони проти мене – ніщо, вони лише дерева. Моє тіло огортають мурашки і я лечу. Я не чую крил. … А може їх у мене немає? Як? З кожним разом я все чіткіше бачив їх. Я навіть… торкався пір’їнок. А може  то омана? У якусь мить мені стає зрозуміло, що все не так. Крил у мене ніколи не було і не буде… Я падаю… Секунда… Одна – друга… Що це? Я відчуваю як щось підносить мене догори. В думці лунає: - Крила! А голос з небес каже: - Лети! Як добре розуміти, що ти Янгол, і не потрібно в цьому сумніватись… 8. 11. 2005. ...

Якби я знала, що прийде час і моя душа вилетівши із мого тіла заховається за обріями минулого дня... То напевно я здійнялася б над вершиною, з якої колись упала, і знову замиготіла б... так, як робила це колись. Часом людські молитви доходять до зірок і вони починають співати. Я колись чула такі слова. Їх казала маленька дівчинка перед сном. Вона просила щастя. Люди часто думають, що воно за горизонтом.  Але ні! Дівчинка знала – її щастя бути з мамою і татом. А наступного дня до неї прилетів Янгол. У сні. Він прошепотів їй слова (особливі слова). Уявіть: дівчинка стала одночасно і дочкою, і сестричкою, і внучкою. Так  було. Це її історія. Вона так хотіла здійснити, знайти свій  рай, що він... Він сам знайшов її. Часом я думаю, що той хто молить, хто посилає молитви нам – зіркам... знаходить все те, що шукає одним тільки рухом – ОЗИРНУВШИСЬ. Я теж хотіла б знайти свою домівку. Я теж чекала коли прийде у мій світ хтось, хто запались мою зірку по-новому. Коли я не буду байдужа... Ні! Такого не буває. Я пам’ятаю момент коли моє тіло відірвалось від плоті та просто прошепотіло: „Пора”. Настав момент щось міняти. Я взяла крила своєї зірки. Я склала їх у єдино і просто полетіла. Хотілось упасти. Розбитись. От так ось: без залишку, без решти... Хотілося б бути стертою із небесної карти. Думала: мені тут не місце. Тепер мій притулок  - земля. Я така, як люди. Я бачу їх такими, якими вони ніколи не хотіли бути. Я бачу їх справжні обличчя. Без масок, без костюмів... люди. Я стою поруч вас. Ви проходите біля мене. Штовхаєте. А я чекаю. Знаю: прийде момент і ви побачите вознесіння. Моє возвеличення і підняття на неба. Ви зрозумієте суть свого життя... Про те буде пізно. Поруч вас не буде поводиря, який міг би попросту вказати шлях, сторону  в яку робити свої не чіткі, перші кроки. Все тут. Поруч.  Озирніться і ви побачите людину чиї думки возвеличують вас і здіймають до того хто малює лінії на ваших лодонях...

 • (сон)   1. Янгол зі сторони.   2. Янгол на човні плив зі сторони затоки. Вечоріло. Небо наливалось прохолодою ночі. Озеро мовчало. Дві лопасті янгольських крил закривало все його крихітне тільце. Легкий прохолодний вітерець проникав крізь пір’я до ще дитячої ніжної шкіри й лоскотав. Пасма волосся спадали на cпотівший лоб його обличчя, утворюючи собою русявий візерунок на виску.   3. Я поспішав додому. Серед ковили і різнотрав'я босоніж біг додому, на інший берег, туди, де горіло… туди, де чорними клубами, попід небо, піднімався стовбур диму… Пахло осіннім небом. Природа говорила запахом сухої трави й пожовтівшим, але ще не опавшим листям.   4. - Куди ти? – говорив Янгол до мене – Не поспішай! А я не міг. Я біг ламаючи ступнями своїх ще дитячих ніг стебла полину, очерету і бур'яну. - Не поспішай! А я не дивився… я не міг повірити своїм очам… не міг усвідомити його… Я поспішав додому.   5. А річка повільно несла човен течією в даль - по плесі… туди де яскравим спалахом, на небі, догоряв цей день…   6. А в дома горіли стайні… коні шалено іржали. Батько був десь там під покровом вогню та диму. Шифер тріщав, ламався, падав… Ворота відкрились. Коні. Десятки сполоханих тварин. …і я…   7. Пам'ятаю: дах упав. Вогонь на мить спалахнув – піднявся до хмар обпікаючи своїми язиками небо… Пам'ятаю: батько біг до мене. Він кричав. Пам'ятаю: його обійми. Пам'ятаю, як він ніс мене… …уривками, але я пам'ятаю…   8. Янгол був поруч. Він бачив усе це зі сторони. Його слова: - Не поспішай! - Куди ти? - Не поспішай… - Куди ти? – й той вітерець… …застиг… …причаївся… …заліг… …у мою пам'ять…   9. Плакала матір. Плакав батько. Плакав я стоячи поруч й споглядаючи як з мого крихітного, а...