Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.

Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.

Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК

БЛОГ (ДОПИСИ)

Про автора …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

КРИЛА

Над містом сходило сонце. Я стояв на вершині хмарочосу і дивився на рожеву гладь неба.
Сто двадцять метрів над землею…
Цікаво, скільки це поверхів?
А люди, як мурашки – нікчемні та малі.
Сьогодні я вище усіх.
Мої крила тремтіли від пронизливо – холодного вітру.
Я знав, що з кожною наступною миттю буде важче іти на Вершину Духу, про те намагався не зупинятись і не озиратись і, тим більше, не дивитись на своє темне минуле.
Я – Янгол.
Навіть не знаю чому, але ангел світла. У мене білі крила, мій одяг світлий і це кільце над головою – як воно мені заважає, - в принципі могло б бути гірше. Я міг би служити темряві. Я взагалі не любив світла, але я - Янгол.
Часом мені здається , що я не той ким би мав бути. Мені чогось не вистачає.
Саме тому я тут. Світає.
Я присідаю на край даху; звісивши ноги – гойдаю ними.
Так!
Мені добре, але чогось не вистачає.
Я глибоко вдихаю ранкову туманну прохолоду і мені здається, що – ЖИВИЙ.
Озирнувшись бачу, як тіні хмар підкрадаються до мене ховаючи дерева у морок, але ж вони малі, вони проти мене – ніщо, вони лише дерева.
Моє тіло огортають мурашки і я лечу.
Я не чую крил.
… А може їх у мене немає?
Як?
З кожним разом я все чіткіше бачив їх. Я навіть… торкався пір’їнок. А може то омана?
У якусь мить мені стає зрозуміло, що все не так. Крил у мене ніколи не було і не буде…
Я падаю…
Секунда…
Одна – друга…
Що це?
Я відчуваю як щось підносить мене догори.
В думці лунає:
- Крила!
А голос з небес каже:
- Лети!