ye-logo.v1.2
28 Травня, 2020

Цей день в історії Хмельниччини: 16 квітня

Історія 1758
Залізниця в Проскурові кінця 1918 року
Залізниця в Проскурові кінця 1918 року. Фото: archivinformationssystem.at

Бунтівний князь, охорона порядку в Проскурові та захована в люстрі ковбаса.

У своїй статті «Проскурівський варто-охоронний курінь (1918р.)» історик та краєзнавець Сергій Єсюнін пише, що з початку квітня 1918 року Військове міністерство УНР і Генеральний штаб почали запроваджувати нову організацію армії на ґрунті територіального набору. Таким чином регулярна армія мала замінити народну міліцію. У цьому головну роль відвели губернським і повітовим комендатурам. Для їх посилення формувалися військові підрозділи — охоронні сотні.

Однією з перших така сотні була сформована в Проскурові. Так, спершу 1 квітня 1918 року Подільський губернський комендант перейменував Збручанську січову сотню перейменував у Проскурівську повітову охоронну сотню, яку очолив Червінський.

А вже 16 квітня для наведення порядку в Проскурові повітовий комендант видав наказ «...виставити 78 постів козаків охоронної сотні на переїздах та задержувати всі підводи, котрі везуть з Проскурова майно, не маючи на це документів... Виставити пости біля комендатури та міського гарматного складу».

«Крім охорони важливих для міста об’єктів, козакам доводилося регулювати конфлікти між австрійськими військами й населенням, припиняти спроби самосуду та розбою. Часто це закінчувалось трагічно для козаків. Наприклад, 16 червня 1918 року біля станції Гречани під час захисту майна складу Червоного хреста загинув козак Д. Стешенко», — зазначив у своїй статті Сергій Єсюнін.

У продовження теми історії Хмельницького. В роки Другої світової війни, 16 квітня 1943-го, Проскурівська міська управа заборонила місцевим жителям наближатись до залізничних колій. Оголошення з такою вимогою надрукувала окупаційна газета «Український голос». В ньому йшлося: «Згідно з розпорядженням Окружного начальника жандармерії від 16 квітня 1943 року, доводиться до відома всього населення міста Проскурова та його околиць про те що ходити по полотну залізниці приватним особам без дозволу суворо забороняється, перехід через залізничне полотно дозволяється лише у відповідних місцях (переїздах) і з настанням темноти ніхто не має права наближатися до залізничного полотна і, в разі такого випадку, при оклику з боку охорони, кожний повинен зупинитися і не тікати». Також у повідомлені попереджалось, що пости залізничної охорони мають вказівки стріляти в кожного, хто негайно не підкориться наказу зупинитися на місці.

Знищена німецька техніка у районі залізничного вокзалу. Фото: cbs.km.ua

Знищена німецька техніка у районі залізничного вокзалу. Фото: cbs.km.ua

Історики Володимир Захар’єв й Олександр Григоренко у своїй статті «Визначні представники землевласників-реформаторів Поділля та Південно-Східної Волині» торкаються постаті князя Романа Адама Станіслава Сангушко, який народився 6 травня 1800 року в Антонінах, а помер 26 березня 1881-го в Славуті.

Роман Сангушка був активним учасником й одним з керівників польського повстання 1830-1831 років у складі корпусу генерала Сераковського, за що був нагороджений золотим орденом «Virtuti Militari». Потрапивши в російський полон, князь гордо відповів ворогам, що воює «за переконання». Пізніше ці слова були внесені в девіз герба князів Сангушко.
Імператор Микола I своїм наказом позбавив Роман Сангушка дворянського титулу й відправив у заслання в Тобольськ. Туди князь добирався пішки. 16 квітня 1832 року його заслання замінили військовою службою. А у березні 1845 року він повернувся на Волинь й через стан здоров’я пішов у відставку з військової служби. Імператор Олександр ІІ повернув Роману Сангушко княжий титул у 1857 році.

Потрапивши в російський полон, Роман Сангушко гордо відповів ворогам, що воює «за переконання». Фото: uk.wikipedia.org

Потрапивши в російський полон, Роман Сангушко гордо відповів ворогам, що воює «за переконання». Фото: uk.wikipedia.org

З 16 квітня 1919 року на Шепетівщині розпочались бої між армією Української народної республіки Симона Петлюри та червоноармійцями. Через два дні «Робітнича газета» заявляла, що вперті бої під Шепетівкою скінчилися для армії УНР повним знищенням ворожих сил. А газета Волинського губернського радревкому «Вісти» повідомила, що більшовики цілковито покинули Шепетівку 19 квітня о 20-тій вечора.

Видання «Шепетівський вісник» пише, що 16 квітня 1974 року у газеті вийшла замітка М. Павленка про доволі цікавий злочин. Двоє вантажників Шепетівського м’ясокомбінату, які виявилися любителями ковбаси «Московська», заховали кілька її кілограмів у люстру в кабінеті майстра залізобетонних конструкцій. Крадії планували її тихцем винести, проте їх застали «на гарячому» співробітники позавідомчої охорони м’ясокомбінату.

Про люстри, та не ті… Цього дня 2014 року Рада Майдану намагалася люструвати обласних чиновників, які не погодилися написати заяву на звільнення. Першою під «руку» активістів потрапила начальниця начальника управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької облдержадміністрації Ірина Трунова. Після довгих суперечок між активістами й прихильниками Ірини Миколаївни, тодішній очільник Ради Майдану Алім Міщук пригрозив закрити засідання. Проте активісти не заспокоїлися та продовжили суперечку на виході із зали. Проте Ірина Трунова після того все ж залишилася на свій посаді. З того часу вона очолювала це управління до 26 березня цього року доки її не звільнив нинішній голова Хмельницької облдержадміністрації Дмитро Габінет.


Попри намагання активістів у квітні 2014 року, Ірина Трунова пропрацювала на своїй посаді до кінця березня 2020-го. Фото: з архіву редакції

Попри намагання активістів у квітні 2014 року, Ірина Трунова пропрацювала на своїй посаді до кінця березня 2020-го. Фото: з архіву редакції

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую